Спростування заяви НАБУ щодо Укроборонпрому

5 червня 2019 року Національним антикорупційним бюро поширено недостовірну інформацію про те, що нібито Головна військова прокуратура не надала доступ до матеріалів кримінального провадження про корупцію в Укроборонпромі під час постачання запчастин оборонним підприємствам.

Наголошую – це абсолютна брехня. Ще раз наполегливо нагадую, що в березні 2016 року 87 аркушів доказів я особисто, ось у цьому кабінеті офіційно передав директору НАБУ Артему Ситнику. Передані йому матеріали свідчили про ймовірну причетність ряду цивільних та посадових осіб, а також безпосередньо детективів НАБУ до вчинення корупційних дій та можливого отримання хабарів, тобто вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

Такими справами за існуючим Законом має займатися виключно НАБУ. Але після довгих трьох років бездіяльності та розповідей про те, що всі протидіяли НАБУ у цьому розслідуванні, що для пошуків «відбілювача» ця установа та її керівництво видало чергову порцію брехні на Генеральну та військову прокуратуру.

Перша правда в тому, що я стверджую і можу це підтвердити документами, що детективи НАБУ за їх запитом у березні 2019 року отримали від нас повний доступ до всіх матеріалів кримінального провадження. Детективи НАБУ скопіювали всі необхідні їм матеріали у повному обсязі. Це підтверджує складений і підписаний ними протокол. Це є офіційний процесуальний документ. Для тих, хто ігнорує та не знає вимог Кримінального процесуального кодексу України, а саме детективам і керівництву НАБУ, вчергове пояснюю та нагадую норми Закону. Документи про особисте листування будь-якої особи можуть бути видані детективу НАБУ або іншій особі лише на підставі судового рішення, що регламентовано статтею 14 Кримінального процесуального кодексу України. За 3 місяці детективи НАБУ такого дозволу судді не отримували і до Головної військової прокуратури не передавали. Будь-яких запитів про бажання ознайомитись з матеріалами цього провадження протягом трьох років з 2016 по 2019 рік – до виникнення скандалу і журналістського розслідування з боку НАБУ до Головної військової прокуратури не надходило.

Правда друга: я офіційно ще раз наполегливо нагадую шукачам цього «відбілювача» – тобто керівництву НАБУ – на момент ознайомлення детективів НАБУ зі справою в Головній військовій прокуратурі технічні термінали перебували на експертизі для підтвердження автентичності їх змісту, детективам були надані для ознайомлення процесуальні документи про призначення і проведення такої експертизи. Без рішення суду та всупереч елементарній логіці спробу в поза процесуальний спосіб отримати технічні мобільні термінали здійснював детектив НАБУ Л.  Саме він був зазначений у листуванні як посадова особа НАБУ, яка отримувала корупційні презенти та вчиняла інші дії на користь тих, хто діяв незаконно в оборонній сфері, саме цей детектив був притягнутий лише до дисциплінарної відповідальності керівництвом НАБУ за фактами грубих процесуальних порушень у вигляді бездіяльності під час трьохрічного розслідування корупції в оборонній сфері. Слідчі ДБР здійснюють розслідування у кримінальному провадженні за фактами вчинення кримінальних правопорушень за ст.ст. 364, 368 КК України, тобто про зловживання службовим становищем та отримання хабарів, ймовірну причетність до яких має детектив НАБУ Л.  Детективами НАБУ вже отримано доступ до матеріалів експертизи, проведеної у кримінальному провадженні і експертиза підтвердила автентичність листування на носіях інформації з листуванням на мобільних терміналах.

Правда третя у тому, що керівництво НАБУ безпідставно звинувачує прокурорів військової прокуратури у нібито вчиненні «процесуального опору» працівникам НАБУ під час розгляду слідчим суддею клопотання про тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження.

Нам потрібні дієві силовики, зокрема, і в НАБУ теж, суспільство втомилося, суспільство вкрай розлючене, суспільство ненавидить всіх, хто говорить від імені держави, не можучи довести свою спроможність будь-що зробити.

 

 

 

Програма “Велике інтерв’ю”. Телеканал “112 Україна”. 01 червня 2019 року

– Добрий вечір. Як настрій?

Матіос: Добрий вечір. Чудовий. Коли є що читати, дивитися, є що аналізувати, то це їжа. А коли є їжа – ти не голодний, ти не протестний.

– Мабуть, “голодувати” не доводиться в нинішніх реаліях.

– Є їжа, а є фастфуд. Якщо перехопити, то це фастфуд. Якщо ґрунтовно поїсти, то домашня їжа. Тому думаємо, спілкуємося, щось обговорюємо, на щось не зважаємо. І дивимося, що загальний тренд і тенденції фастфуду дедалі більше переважають в усьому світі. Всі кудись поспішають, ніхто не хоче зупинитися й озирнутися на такі речі, як історія. Історія незмінна. Вона еволюційно розвивається, змінюються декорації, динаміка, але ж, по суті, нічого не змінюється. Добро – зло, сюрреалізм – спроможність, дія – бездіяльність, слова – вчинки тощо.

– Аби тільки від такого фастфуду не заробити виразку.

– Для будь-якої виразки є медична, фармацевтична та інша “мафія”, як кажуть, тому що найбільша мафія – це фармацевтична. Оскільки всі хворіють, всі стрижуться, то є дві професії, вічні: перукар і той, хто дає нам ілюзію, що ми виживемо, вживаючи ті чи інші пігулки.

– Ви, як кажуть, вже на валізах?

– Ще раз?

– Чемоданний настрій?

– З приводу?

– Тренд зараз такий.

– Ніколи не відчував себе на валізах. Перше: немає причини. Друге: немає тренду. Третє: воєнний статут, який передбачає валізи, це втеча або дезертирство. У мене до жовтня військовий контракт. Я так розумію, що війна не закінчиться в тій формі, в якій вона є, і, будучи свідомим українцем, напевно, доведеться продовжити контракт і служити далі. А наявність військового контракту зобов’язує мене бути там, де я є, де призначений, і виконувати свою роботу. Валіз нема. Я буду, напевно, самий крайній з тих, що можуть взяти валізу і піти, залишивши державу на поталу сьогоденню або на поталу ворогам.

– Ну а хтось вже претендує на посаду головного військового прокурора?

– Фантасмагорію “хотілося” я не обговорюю і навіть не хочу думати. За п’ять років не було “хотєлок” посьорбати лайно війни, то чого зараз мають з`явитися? Життя не зупиняється, незважаючи на зміну персонажів, на зміну декорацій і швидкість ухвалення рішень. Як не припуститися помилки, як зберегти країну? Країна завжди була – в центрі Європи, найбільша країна. Якщо це розвалиться, в нас не буде держави. Не хочеться. 28 років з величезними потугами і помилками в нас будується держава. Країна вже певною мірою є. Але країна це не суб’єктне утворення. Це територія. Суб’єктним утворенням є міцна держава з чітким розумінням національної ідеї, спільного поступу кудись до кращого ( не тільки до холодильника і телевізора). У нас тенденція, що народ радше дивиться в телевізор, щоб потім усвідомити, що треба подивитися в холодильник. У телевізорі суцільний фастфуд і треш, одна біда, а в холодильнику начебто все є, але загроза того, що буде гірше, тому що попередники накрали, – це загальна тенденція українського сприйняття. Хтось – месія – прийде і зробить. 

 

 

Про кого зараз говорять, як про наступного міністра оборони? Згадаймо, що Степан Полторак не такий вже й цивільний міністр оборони. Чи має, на вашу думку, очолювати міністерство людина з громадського сектору, а не кар’єрний військовик?                                 

– Питання не в очолюванні. Степан Полторак, я думаю, перебуває на посаді до середини серпня або вересня. Потім сформатується коаліція, яка ухвалить ті чи інші рішення. Про те, що зараз голосуватимуть за анонсовані подання на звільнення цих осіб, я глибоко сумніваюся. Тому що ця ВР ніколи не ухвалить таких рішень. Щодо громадського сектору, то питання не в персоналіях, а в конструкції, яка діє або добре, або погано, або ніяк. Ті речі, які було започатковано, які з величезним трудом просувалися внаслідок зміни ментальності, зміни підходів, вмирання пострадянських концепцій “я начальник – ти дурак”, вони мають тривати. Адміністративна функція міністра оборони – це розпорядник коштів, які погоджуються з начальником Генерального штабу. Питання надходження цих коштів від виконавчої влади за рахунок  податків, військового збору, доцільного і раціонального їх використання в найбільш перспективних або найбільш потрібних позиціях. Тому що треба робити першочергове, а потім – другорядне. Коли ремонтують під час війни басейн Центрального будинку офіцерів за якісь величезні мільйони гривень, то я думаю, що на обороноздатність держави це не впливає. Багато страшних й абсурдних певною мірою речей відбувається в будь-якій інституції, яка уособлює державну владу. І тому розрив, несприйняття суспільством дій влади, в якій всі українці, всі один одного знають, всі з усіма спілкуються і в очі не говорять, коли потрапляють на камеру, як я зараз можу говорити якісь речі патетично, не можу уподібнюватися пану Ляшку, якому потрібен – наджиттєво! – телефон. Коли ти робиш роботу і не зважаєш на те, як тебе буде сприймати суспільство, тоді ти відповідальний сам перед собою, перед суспільством, перед державою. Але коли ти працюєш виключно на картинку й на те, щоб сподобатися, ти можеш отримати тимчасовий, якийсь позитивний бекграунд, але це не вплине на результат роботи, бо коли ти багато говориш, в тебе немає часу на роботу.

Читати далі…

Ток-шоу «Народ проти». Телеканал ZIK. 24 травня 2019 року

 

…І я точно не хочу в політику, бо я військовий. Я людина в погонах, яка точно знає, що є три питання для Президента – це війна, корупція й економіка. Не вирішивши дві перші проблеми, третього не буде. А депутатом я не хочу бути. Я лиш хочу, щоб ці депутати, наступні, зрозуміли одне: руки держави повинні мати пальці. Правоохоронні органи і силовий блок – це і є пальці держави. А обрубані, розбалансовані або відсутні – це види млинів. Це коли махаєш, але немає вітру…

…в Україні має бути створений «єдиний центр», який збере силовиків і скаже, що кожен із них має виконувати свої повноваження…

…А у нашій державі зараз не залишилося кому це зробити. Тому очікування, яке не буде виправдане, закінчиться тим, що будуть битися у Верховній Раді…

Читати далі…

На відкритті пам’ятника одному з перших військових прокурорів УНР. 15 травня 2019 року.

На Львівщині відбулося урочисте відкриття та чин освячення пам’ятника одному з перших військових прокурорів Армії Української Народної Республіки, генерал-хорунжому Олександру Чеховичу. 

Подія відбулася на місці поховання генерал-хорунжого УНР у селі Білка Перемишлянського району Львівської області. 

…100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке ми відсвяткували на початку 2019 року, надало нам всім додатковий стимул до пошуку свого історичного коріння та шанування героїв, які першими проклали шлях Свободі та Незалежності рідної Батьківщини…

…Надзвичайно гордий тим, що саме ініціатива військових прокурорів Західного регіону України дозволила не лише розшукати місце поховання одного з перших Головних військових прокурорів Армії УНР генерал-хорунжого Олександра Чеховича, але й зробити все можливе для подальшого увічнення пам’яті цієї видатної історичної постаті…

Довідково: Олександр Олександрович Чехович – людина непростої долі, людина цікава, постать непересічна. Він народився 22 листопада 1870 року в м. Камґянець-Подільський. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище (1891), служив у 11-й польовій артилерійській бригаді. У 1906 році закінчив Олександрівську Військово-юридичну академію, був кандидатом на військово-польові посади, військовим слідчим. З 1908 року перебував на посаді помічника військового прокурора Кавказького військово-окружного суду, з 30 серпня 1912 року – помічник військового прокурора Київського військово-окружного суду, з 19 липня 1914 року – штаб-офіцер при завідувачі військово-судової частини штабу головнокомандувача Південно-Західного фронту, з 1 вересня 1917 року – військовий суддя Київського окружного суду, з 20 серпня 1917 року – голова корпусного суду 32-го армійського корпусу. З 1 січня 1918 року Чехович О.О. – товариш начальника головної військово-судової управи Військового міністерства УНР, з 10 березня 1918 року – старший військовий слідчий, а з 20 квітня 1918 року – голова Київського вищого військового суду. З 20 жовтня 1918 року – начальник прокурорського відділу Головної військово-судової управи та Головний військовий прокурор Української Народної Республіки. Історики зазначають, що помер Чехович О.О. на еміграції – у Польщі. За деякими дослідженнями – 1936 року. Але на місці поховання пам’ятна табличка зазначає рік смерті – 1928-й.

Інтерв’ю. Телеканал “112 Україна”. 15 травня 2019 року.

 

Інтерв’ю для журналістів телеканалу “112 Україна” під час урочистого відкриття пам’ятника одному з перших військових прокурорів Армії Української Народної Республіки, генерал-хорунжому Олександру Чеховичу. 

Село Білка Перемишлянського району Львівської області.

 

В гостях програми “Гордон”, телеканал “112 Україна”, 25 квітня 2019 року

… Я не чиновник, я військовий. Моя доля визначена закінченням військового контракту 11 жовтня 2019 року. Далі або не продовжу, якщо наступить мир, а якщо не буде миру – буду далі служити…

 

Гордон: В ефірі програма “Гордон”, і мій гість – головний військовий прокурор України Анатолій Матіос.

Я вас вітаю. Це ж ви затримували суддю-“колядника” Зварича у Львові. А що там були за моменти, про які ніхто не знає?

Матіос: Це події 10-річної давності. Зварич — єдиний з високопосадовців судової системи, який отримав реальний вирок. Реально звільнений. Але там були нюанси. Найбільш основний нюанс (як кажуть, про мертвих або добре, або ніяк) я можу вже сказати: в день затримання Зварича останнім, хто йому дав хабара в руки в розмірі 20 тис. дол., був на той момент голова Львівської обласної державної адміністрації Олійник. Під техніку, за півгодини до нашого заходу. З приводу техніки це як жарт, але це дійсно було так. Я проклинав і був “закоханий”, і мав велику приємність вивчити весь родовід прибиральниці кабінету Зварича. Вона приходила з масною ганчіркою і щодня прибирала кабінет, і витирала пилюку. Так от, витираючи пилюку, на одвірках чи на фронтонах, де були встановлені мікроскопічні камери, вона їх затирала жирним слідом чи то мийного засобу, чи то невипраної ганчірки. І нам доводилося до п’яти разів заходити знову і ставити техніку. Зайти до приміщення нового, охоронюваного, з електронними картками суду було на грані фантастики.

– А прибиральницю замінити не намагалися?

– Так, прийти і сказати: “Ігоре Степановичу, змініть прибиральницю, бо вона затирає нам камери”. Це було неможливо в принципі. І ще що найголовніше: тоді вперше в історії України було встановлено принцип зняття інформації не дротовими лініями, не шляхом прямих комунікацій і живлення, а із застосуванням інтернету і роутерів. Ми встановили в центрі Львова, навколо Адміністративного суду, роутери, які ретранслювали сигнал з кабінетів Адміністративного суду, і тому нас ніхто не зміг вирахувати. Тому що, коли люди ходять до якоїсь квартири, постійно є зміни, у Львові, як і в будь-якому місці України, нічого не відбувається просто так. Просто люди не говорять. Але у Львові завжди є так, що кажуть: скільки є українців? (показує – три). А хто зрадив? (показує за спину). Але ніхто нічого не говорить. Тому нам це вдалося, і найголовніше – я досі пишаюся тим, що цю звитягу не повторив жодний новий Антикорупційний орган. Ніхто. З новими повноваженнями, з величезною медійною і волонтерською, громадянською підтримкою цих органів не спромігся. Це жаль. Але, мені є чим пишатися, і я дуже хотів би, щоб колеги повторили. Я сподіваюся, що з часом це відбудеться. Може, швидким часом, може, трошки дальшим, але це повинно стати принципом, коли невідворотність покарання не дасть можливості народжуватися новим Зваричам, Петренкам, Василенкам тощо. Корупція не має прізвища. Вона має систему, яку треба локалізувати – перше, друге – обрізати, третє – не допустити її поновлення.   

– Вже понад п’ять років у всіх високопосадовців запитую: хто вбив Небесну сотню? І жодний не відповідає. Ви знаєте, хто вбив у Києві, тут, у центрі міста, Небесну сотню?

– Доволі важка тема. Не хочу вкотре робити рекламу недієздатному в процесі та в процесуальних рішеннях моєму колезі Горбатюку, але скажу так: убив той, хто стріляв. Суспільство і український народ хочуть не так, хто організовував: вони – невідворотність покарання, вони втекли, вони заочно засуджені, той самий Янукович засуджений за державну зраду. Але стріляли конкретні люди. Чому було допущено, що конкретні бійці, які з ексцесом виконавця, з помсти, з вказівки, здійснили постріли, поспіль п’ять років фізично не притягнуті? Через перипетії КПК, через втечу тощо. Чому не притягнуті? Це питання точно не до мене. Все, що робили військова прокуратура і я, зокрема, закінчувалося чи закінчується вироками. Приклад цьому – екс-президент Янукович, до АП якого я був відряджений від СБУ. Мені закидають: ти ж служив на Януковича. Я служив державі. І багато з тих, хто стояли на сцені Майдану, і були на майдані…

Читати далі…

Брифінг. 17 квітня 2019 року

Спільний брифінг Служби безпеки України та Військової прокуратури України щодо припинення діяльності на території нашої держави диверсійно-терористичної групи спецслужб РФ. 17 квітня 2019 року

===

…Дещо з посмішкою хочу сказати: Я не двійник, не трійник і навіть не клон “утікача” Анатолія Матіоса, про що вже поспіль кілька днів говорять всі пропагандистські російські ЗМІ, що військовий прокурор відбув за територію України, “втікаючи”. Ми “втекли” для роботи. Робота сьогодні продемонстрована, і це спільна робота на державу разом зі Службою безпеки

…Держава і честь офіцера – понад усе...

Я виконую свої обов’язки задля миру в Україні, тому не варто намагатися шукати мене за кордоном.

…Підкажу нашим російським сусідам, що моїх “пальчиків” точно не знайдуть ні в Ізраїлі, ні у Швейцарії, ні в Австрії, ні в Іспанії, навіть у Лівії, у фельдмаршала Халіфи Хафтара