Дивіться в інтерв’ю:
1:00 Чи посадять Петра Порошенко у тюрму
4:00 Один президент України вже засуджений
7:00 Чим ризикує Дмитро Фірташ
15:00 Боротьба з корупцією в Україні
17:20 Кого Володимир Зеленський призначить генпрокурором
28:00 У чому була помилка Віктора Ющенка
34:00 Президент Володимир Зеленський – хто наступний
39:00 Чи зможе Володимир Зеленський посадити своїх друзів
47:30 Чи був замах на Віктора Ющенко?
57:00 Розкіш бути самим собою
Про причини Іловайської трагедії в 2014 році, про роль начальника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка і Верховного головнокомандувача Петра Порошенка в битві за Іловайськ, хто ухвалив рішення вивести війська з Дебальцевого, а також, як розслідується справа про збитий російськими терористами літак Іл-76 під Луганськом.
00:17 Справа про Іловайськ
2:44 Причини загибелі військовослужбовців: чи були можливості у командування ЗСУ врятувати оточені підрозділи
3:50 Хто віддавав наказ захопити Іловайськ. Роль начальника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка
7:20 Хто вів переговори з керівництвом армії Росії про вихід з оточення “зеленими коридорами”
8:00 Роль Верховного головнокомандувача Петра Порошенка в Іловайській трагедії
15:14 Заява колишнього командира добровольчого батальйону “Шахтарськ” Всеволода Філімоненка про “роздачу грошей” добробатам на нараді у Геннадія Корбана перед штурмом Іловайська
17:00 Інсинуації навколо справи про Іловайськ
20:39 Справа генерала Віктора Назарова щодо збитого під Луганськом літака Іл-76
24:23 Військова операція в Дебальцевому. Генерал Геннадій Воробйов
31:03 Майбутнє військової прокуратури. Військова юстиція
Дорогі співвітчизники! Громадяни України!
Три роки тому кілька сотень сміливих дівчат та юнаків, без участі жодних політиків, зібралися на Євромайдан – щоби висловити мирний протест проти дій режиму Януковича, який вкрав у них велику європейську мрію. Звіряче побиття молоді «беркутом» сколихнуло тоді всю країну.
За лічені дні вже мільйони українців вийшли на площі й вулиці. Вийшли, щоб зірвати план з перетворення України на малоросійський закуток російської імперії. Щоб продемонструвати свій проєвропейський вибір.
Per aspera ad astra. Шлях до зірок пролягає через терни – такий сенс крилатого вислову, який ми дуже добре знаємо. Та в листопаді тринадцятого ніхто навіть уявити собі не міг наскільки важкі випробування підготувала нам доля… І яку високу ціну випаде заплатити за такі цінності як свобода, гідність та незалежність.
І після перемоги над режимом виявилося, що від усього державного механізму залишився лише штурвал, та й то – гнилий. Україну душив дефолт, який здавався вже невідворотним. Економіка так і не оговталася від світової кризи. Росія не просто розв’язала війну, а ще й влаштувала справжню торговельну блокаду, чим у сукупності завдала нам збитків на сотні мільярдів. Армії і спецслужб практично не існувало. От такої глибини було те дно, з якого ми починали підніматися.
Шановні ліцеїсти, батьки!
Шановні запрошені!
Ваш навчальний заклад носить ім’я Івана Богуна – славного козака-полковника, соратника і військового побратима Богдана Хмельницького. Це для вас особлива честь, яка накладає і посилену відповідальність. Богун, як писала відома поетеса Олена Теліга, «є непереможно захоплюючий своєю нестримною сміливістю і безоглядністю в бою… Богун був тим героєм, якого неспокійний дух живе і досі, і пекучим вогнем вривається в душу молоді».
Щойно, дорогі юнаки, на цьому історичному місці, перед золотими хрестами Святої Софії, під Покровом Пресвятої Богородиці-Оранти, ви дали урочисту клятву на вірність Вітчизні. Вірю, що слова цієї обітниці закарбуються у вашій пам’яті на все життя. Впевнений в тому, що кожен з вас стане доблесним офіцером, гідною зміною для оборонців землі української.
Будьте гордістю ваших батьків та рідних. Служіть країні так, щоби вами пишався кожний громадянин нашої держави. Не забувайте ні на мить, що ви – найближчі нащадки героїчного покоління патріотів, яке зараз, саме в ці години, в ці дні захищає Вітчизну. І роблять вони це слово в слово так, як учить діяти наш український Гімн: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми, браття, козацького роду».
Станьте гідними військової звитяги княжих дружинників Руси–України, січовиків Запоріжжя, героїв Крут, воїнів УПА; тих українців, які боролися проти нацизму в лавах Червоної армії. Як і воїнів-сучасників – таких, як начальник вашого ліцею, Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук, як ваш випускник Герой України майор Олександр Порхун.
Дорогі співвітчизники!
Два роки тому я прийняв рішення відмовитися від хибної традиції відзначати головне військове свято нашої незалежної держави за календарем країни-агресора. І нова дата прижилася напрочуд швидко. Чому? Бо коріння її – в давньому святі Покрови, яке особливо глибоко шанувалося нашими пращурами-козаками. Коріння її – у куренях Січі та в боївках Української Повстанської Армії. 14 жовтня символізує нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України. День захисника України освятився кров’ю наших воїнів та сльозами матерів.
Ми, українці, не дали загарбницьким планам країни-агресора реалізуватися, і не вели, і не ведемо загарбницьких воєн. Споконвіку ми не виступали ніколи у ролі агресора і ніколи не зарилися на чуже. Але і свого – не віддамо. І нам, слава Богу, є вже чим зустріти непроханих гостей. Хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине… І від щита, яким стали для нас наші Збройні Сили.
Вражаючі зміни в їхній силі та якості виявилися можливими завдяки потужній солідарності українців. Завдяки мужності і героїзму солдат і офіцерів, добровольців і волонтерів. Завдяки силі духу, волі, патріотизму українських матерів. Завдяки трудовому подвигу конструкторів, інженерів і робітників наших оборонних підприємств.
Російська агресія, яка все ще триває, та військова загроза зі Сходу, очевидна на довгу історичну перспективу, – визначальні чинники нашої безпекової політики та військового планування. Якщо ми хочемо вижити як нація, як народ, як держава, маємо витрачати на Збройні Сили та безпеку мінімум 5% ВВП – як це не обтяжливо і не важко для бюджету, для економіки, для соціальної сфери.
Якщо дивитися на ці витрати у масштабі світових цін на зброю й техніку, якщо порівнювати наш військовий бюджет з аналогічними видатками інших країн, то очевидно, що ми діємо в умовах обмеженого і дуже скромного фінансового ресурсу. Наведу лише один промовистий приклад. Нині на слуху суперечка між двома європейськими країнами щодо контракту на поставку гелікоптерів. Так от, вартість п’ятдесяти вертольотів – понад 3 млрд євро. Нам, по-хорошому, потрібні були би десятки таких машин, якщо не сотні. Але весь наш річний воєнний бюджет недотягує навіть до 60% цієї суми – наступного року він становитиме 64 млрд гривень.
Щорічне Послання Президента до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році»
Дорогий Український народе!
Шановні народні депутати!
Шановний український Уряд!
Перш за все хотів би ще раз привітати всіх із двадцять п’ятою річницею відновлення нашої державної самостійності. Так, це правда, і парламент ділиться на владу та опозицію, і це є невід’ємною і вкрай важливою ознакою демократії. Але бувають такі моменти, коли хоча б на мить варто забути, хто правий, хто лівий; хто ліберал, хто консерватор; хто україномовний, а хто говорить російською. Мені здається, що День незалежності – саме той день, який вартий, щоб переступити через партійні бар’єри і пам’ятати лише про те, що всі ми є українці.
І за умов, коли агресія Росії проти України все ще триває, а воєнна загроза зі Сходу є найскладнішим стратегічним викликом, питання національної єдності та політичної консолідації – це є питання життя та смерті. Це, власне, головне, що я хотів би сьогодні сказати.
Ми готуємося відзначити століття початку української національної революції. Її провідні діячі та активні учасники, на жаль, лише в «екзилі», коли були на вигнанні, зрозуміли, що головною причиною втрати самостійності стали внутрішні чвари, війна всіх проти всіх у державницькому таборі. Я переконаний, що ми з вами повинні засвоїти уроки історії, і переконаний, що політична боротьба не перетне ту межу, за якою замість демократії та європейських цінностей починаються хаос, анархія, отаманщина.
Хочу ще раз повторити те, про що говорив на День незалежності: державна самостійність дала демократію й свободу, почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу для нашої держави. Тепер наші духовні й моральні досягнення маємо доповнити матеріальними здобутками, забезпечивши підвищення добробуту кожного громадянина вільної України. Це – головне наше завдання.
Для досягнення такої амбітної мети нам потрібні три складові: мир, безпека та реформи. Ні від кого і ні від чого наша з вами безпека не залежить більше, ніж від Збройних Сил України і від якісної роботи української дипломатії.
Дорогі співвітчизники!
Вітаю вас з Днем Соборності, з, можливо, одним з найбільш важливих свят для нас зараз.
Соборність — це неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер об’єднані в незалежну європейську Українську державу.
Соборність — це велика міцна родина для всіх громадян України.
Ми говоримо українською, російською, кримськотатарською та іншими мовами, але консолідує нас єдина державна, — українська. Ми ходимо до різних церков, але Бог у нас один. І земля наша одна на всіх.
У нас – спільне минуле, і проблеми – однакові. І ми гуртом радіємо, і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог, і мета – спільна. Любимо свою Вітчизну і своє майбутнє бачимо лише разом.
Дорогі, рідні українці!
П’ятнадцятий рік ХХІ століття відходить в історію.
Ми вистояли й зберегли країну. Стали не лише старшими, але й мудрішими та сильнішими… А головне – ще більш єдиними як народ, Український народ.
І як ніколи сильно відчуваємо плече один одного, биття сердець і навіть хід думок. Мир і спокій, свобода і незалежність, добробут та єдність – ось головні прагнення кожного українця.
І за те, що сьогоднішнє свято стало можливим, уклонімося насамперед славним українським воїнам. Тим, хто зараз не за теплим святковим столом, а в холодному зимовому окопі. Хто не з келихом у руці, а з автоматом напоготові.
Героям – слава!