2С7 «Піон» (укр. Півонія; індекс ГАБТУ — об’єкт 216) — радянська 203-мм самохідна гаубиця артилерії резерву Верховного Головнокомандування. 2С7 «Піон» призначений для придушення тилів, знищення особливо важливих об’єктів і засобів ядерного нападу в тактичній глибині на відстані до 47 км.
Опис конструкції
Розроблено на Ленінградському Кіровському заводі. Головний конструктор шасі — Н. С. Попов, 203-мм гармати 2А44 — Г. І. Сергєєв.
Самохідна гармата 2С7 «Піон» виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати в кормовій частині САУ. До складу екіпажу входять 7 (в модернізованому варіанті 6) чоловік. На марші всі члени екіпажу розміщені в корпусі САУ. Корпус розділений на чотири відділення. У передній частині знаходиться відділення управління з місцем командира, механіка-водія і місце для одного з членів обслуги. За відділенням управління знаходиться моторно-трансмісійний відсік з двигуном. За моторно-трансмісійним відсіком знаходиться відділення обслуги, в якому розташовані укладки зі снарядами, місце навідника по похідному і місця для 3 (в модернізованому варіанті 2) членів обслуги. У кормовому відділенні знаходиться відкидна плита-сошник і гармата САУ. Корпус 2С7 зроблений з двошарової протикульної броні з товщиною зовнішніх аркушів 13 мм, а внутрішніх – 8 мм. Обслуга, будучи всередині САУ, захищена від наслідків застосування зброї масового ураження. Корпус послаблює дію проникної радіації в три рази. Заряджання головної гармати при роботі САУ здійснюється з грунту або з вантажівки за допомогою спеціального підйомного механізму, встановленого на платформі, з правого боку відносно гармати. Заряджаючий при цьому знаходиться зліва від гармати та керує процесом за допомогою пульта управління.
Основним озброєнням є 203-мм гармата 2А44, що має максимальну скорострільність 1,5 постріли за хвилину (на модернізованому варіанті до 2,5 пострілів за хвилину). Ствол гармати є вільною трубою з’єднаною з казенником. У казеннику розташований поршневий затвор. Ствол гармати й противідкатні пристрої знаходяться в люльці хитної частини. Хитна частина закріплена на верхньому верстаті, який встановлений на осі і закріплений намітками. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату, і двох пневматичних накатників, розташованих симетрично відносно каналу ствола. Така схема противідкатних пристроїв дозволяє надійно утримувати відкатні частини гармати в крайньому положенні до здійснення пострілу при будь-яких кутах вертикального наведення. Довжина відкату при пострілі може сягнути 1400 мм. Підйомний і поворотний механізми секторного типу, забезпечують наведення знаряддя в діапазоні кутів від 0 до + 60° по вертикалі і від -15 до + 15° по горизонту. Наведення може здійснюватись як гідравлічними приводами, що живляться від насосної станції САУ 2С7, так і за допомогою ручних приводів. Пневматичний механізм врівноважувача служить для компенсації моменту неврівноваженості хитної частини гармати. Для полегшення роботи членів обслуги САУ обладнана механізмом заряджання, що забезпечує подачу пострілів на лінію заряджання і досилання їх в камору знарядд.
Відкидна опорна плита, розміщена в кормі корпусу, передає зусилля пострілу на грунт, забезпечуючи більшу стійкість САУ. На заряді №3 «Піон» міг вести стрільбу прямою наводкою без установки сошника. Возимий боєкомплект самохідної гармати «Піон» становить 4 постріли (для модернізованого варіанта 8), в доданій до САУ транспортній машині перевозиться основний боєкомплект із 40 пострілів. В основній боєкомплект входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ43, крім того можуть використовуватись касетні снаряди 3-О-14, бетонобійні і ядерні боєприпаси. Додатково САУ 2С7 оснащена 12,7-мм зенітним кулеметом НСВТ і переносними зенітними ракетними комплексами 9К32 «Стріла-2».
Для наведення гармати місце навідника обладнане артилерійським панорамним прицілом ПГ-1М для стрільби з закритих вогневих позицій і прицілом прямої наводки ОП4М-99А для ведення вогню по спостережуваних цілях. Для спостереження за місцевістю відділення управління обладнано сім’ю призматичними перископічними приладами спостереження ТНПО-160, ще два прилади ТНПО-160 встановлені в кришках люків відділення розрахунку. Для роботи в нічних умовах частина приладів ТНПО-160 може бути замінена на прилади нічного бачення ТВНЕ-4Б.
Зовнішній радіозв’язок підтримується радіостанцією Р-123М. Радіостанція працює в УКХ-діапазоні і забезпечує стійкий зв’язок з однотипними станціями на відстані до 28 км в залежності від висоти антени обох радіостанцій[17]. Переговори між членами екіпажу здійснюється через апаратуру внутрішнього зв’язку 1В116.
В якості силової установки в 2С7 використовує V-подібний 12-циліндровий чотиритактний дизельний двигун В-46-1 рідинного охолодження з наддувом потужністю 780 кс. Дизельний двигун В-46-1 був створений на базі двигуна В-46, що встановлюєть на танки Т- 72. Особливостями В-46-1 були невеликі компонувальні зміни пов’язані з його адаптацією під установку в моторно-трансмісійне відділення САУ 2С7. З основних відмінностей було змінене місце розташування вала відбору потужності. Для полегшення запуску двигуна в зимових умовах в моторно-трансмісійному відділенні встановлена система підігріву, розроблена на базі аналогічної системи важкого танка Т-10М. В ході модернізації на САУ 2С7М силова установка була замінена на багатопаливний дизельний двигун В-84Б потужністю 840 л.с. Трансмісія механічна, з гідравлічним керуванням і планетарним механізмом повороту. Має сім передніх і одну задню передачі. Крутний момент двигуна передається через конічний редуктор з передавальним числом 0,682 на дві бортові коробки передач.
Ходова частина 2С7 виконана на базі основного танка Т-80 і складається з семи пар здвоєних обгумованих опорних і шести пар одинарних підтримуючих катків. У задній частині машини перебувають керівні колеса, в передній – ведучі. У бойовому положенні керівні колеса опускаються на грунт для додання САУ більшої стійкості до навантажень при стрільбі. Опускання і підняття здійснюється за допомогою двох гідроциліндрів, закріплених по осях коліс. Підвіска 2С7 – індивідуальна торсіонна з гідравлічними амортизаторами.
Підготовка позиції для стрільби здійснюється за допомогою сошника в кормовій частині САУ. Підйом і опускання сошника здійснюється за допомогою двох гідравлічних домкратів. Додатково самохідна гармата 2С7 була обладнана дизельним генератором 9Р4-6У2 потужністю 24 к.с. Дизельний генератор був призначений для забезпечення роботи основного насоса гідравлічної системи САУ на стоянці, коли двигун машини вимкнений.
Бойове застосування
За час експлуатації в Радянській армії самохідні гармати «Піон» жодного разу не були використані у жодному одному збройному конфлікті, проте інтенсивно використовували в артилерійських бригадах великої потужності ГСВГ. Після підписання Договору про звичайні збройні сили в Європі всі самохідні гармати «Піон» та «Малка» були виведені із складу Збройних сил Російської Федерації та передислоковані у Східний військовий округ. Єдиним епізодом бойового застосування САУ 2С7 була Російсько-грузинська війна, коли грузинська сторона конфлікту використовувала батарею з шести САУ 2С7. При відступі грузинські війська сховали всі шість САУ 2С7 в районі Горі. Одна з 5 виявлених російськими військами САУ 2С7 була захоплена як трофей, решта — знищені.
В листопаді 2014 року Україна у зв’язку з російським вторгненням розпочала розконсервацію і приведення в бойовий стан наявних установок 2С7. Заходи щодо відновлення і введення до бойового складу здійснювали ремонтні підрозділи ОК «Північ».
Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С7
2С7 2С7М
Початок серійного виробництва 1975 1986
Бойова маса, т 45 46,5
Екіпаж, чол. 7 6
Індекс гармати 2А44 2А44
возимий боєзапас, постр. 4 8
Максимальна скорострільність, постр / хв 1,5 2,5
Режимна скорострільність, постр / год 40 50
Час переведення в бойове положення, хв. 10 7
Час переведення в похідне положення, хв. 10 3-5
Марка двигуна В-46-1 В-84Б
Потужність двигуна, к.с. 780 840
Питома потужність, к.с. / т 17,25 18
Радіостанція Р-123М Р-173
Апаратура внутрішнього зв’язку 1В116 1В116
Історія створення
29 серпня 1949 р. була випробувана перша радянська атомна бомба. Таким чином, в Холодній війні ядерною зброєю стали володіти обидва протиборчі угруповання. З нарощуванням обома сторонами конфлікту стратегічних ядерних озброєнь стало очевидно, що тотальна ядерна війна малоймовірна і безглузда. Актуальною стала теорія «обмеженої ядерної війни» з обмеженим застосуванням тактичного ядерного озброєння. На початку 1950-х років перед керівництвами протиборчих сторін виникла проблема доставки цього озброєння, оскільки основними засобами доставки були стратегічні бомбардувальники B-29 і Ту-4. Такі засоби доставки не могли ефективно завдавати удари по передовим позиціям військ противника. Серед найкращих засобів розглядали корпусні та дивізійні артилерійські системи, тактичні ракетні комплекси і безвідкатні гармати. Першими радянськими артилерійськими системами, озброєними ядерними боєприпасами, стали самохідний міномет 2Б1 і самохідна гармата 2А3, проте ці системи були громіздкими і не могли забезпечити вимоги по високій мобільності. З початком бурхливого розвитку ракетної техніки в СРСР роботи над більшістю зразків класичної артилерії за вказівкою Н. С. Хрущова були припинені.
Після зняття з поста Н. С. Хрущова роботи по артилерійській тематиці були відновлені. До весни 1967 року був виконаний аванпроект нової надпотужної САУ на базі танку «Об’єкт 434», а також виконаний дерев’яний макет в натуральну величину. Проект передбачав створення САУ закритого типу з рубочною установкою гармати конструкції ОКБ-2. Макет отримав негативні відгуки від представників міністерства оборони, однак пропозиція про створення САУ особливої потужності зацікавила Міністерство оборони СРСР, і 16 грудня 1967 року наказом № 801 Міністерства оборонної промисловості була розпочата науково-дослідна робота з визначення вигляду і базових характеристик нової САУ.
Основною вимогою до нової САУ була максимальна дальність стрільби — не менше 25 км. Вибір оптимального калібру гармати за вказівкою ГРАУ виконувала Артилерійська академія імені М. І. Калініна. В ході робіт були розглянуті різні артилерійські системи, що знаходились на озброєні або в розробці. Основними були 210-мм гармата С-72, 180-мм гармата С-23 і 180-мм берегова гармата МУ-1. За висновком Ленінградської артилерійської академії, варіантом, що підходить найкраще, було визнано балістичне рішення 210-мм гармати С-72. Однак, попри це, завод «Барикади» для забезпечення наступності технологій виготовлення вже розроблених гармати Б-4 та Б-4М запропонував зменшити калібр з 210 до 203 мм. Така пропозиція отримала схвалення в ГРАУ.
Одночасно з вибором калібру велися роботи і по вибору шасі і компонувальної схеми для майбутньої САУ. Одним з варіантів було шасі багатоцільового тягача МТ-Т, зробленого на базі танку Т-64А. Такий варіант отримав позначення «Об’єкт 429а». Також опрацьовувався варіант на базі важкого танка Т-10, що одержав позначення «216.сп1». За результатами роботи було з’ясовано, що оптимальною буде відкрита установка гармати, при цьому для розміщення нової гармати не підходить жоден з існуючих типів шасі, внаслідок високої сили опору відкату в 135 тс при стрільбі. Тому було прийнято рішення розробляти нову ходову частину з максимально можливою уніфікацією по вузлах з наявним на озброєнні СРСР танками. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Піон» (індекс ГРАУ — 2С7). «Піон» мав надійти на озброєння дивізіонів артилерії резерву Верховного Головнокомандування для заміни 203-мм буксированих гаубиць Б-4 та Б-4М.
Офіційно роботи за новою САУ особливої потужності були затверджені 8 липня 1970 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР№ 427-161. Головним розробником 2С7 був призначений Ленінградський Кіровський завод, гармату 2А44 проектували в ОКБ-3 Волгоградського заводу «Барикади». 1 березня 1971 року були видані, а до 1973 року у затверджені тактико-технічні вимоги на нову САУ. Згідно з завданням, самохідна гармата 2С7 мала забезпечувати безрикошетну дальність стрільби від 8,5 до 35 км осколково-фугасні снаряди масою 110 кг, при цьому мала забезпечуватися можливість стрільби ядерним пострілом 3ВБ2, призначеним для 203-мм гаубиці Б-4М. Швидкість руху по шосе повинна була бути не менше 50 км/год.
Нове шасі з кормовою установкою знаряддя отримало позначення «216.сп2». У період з 1973 по 1974 роки два дослідні зразки САУ 2С7 були виготовлені і спрямовані на випробування. Перший зразок проходив ходові випробування на полігоні Струги Червоні. Другий зразок проходив випробування стрільбою, однак виконати вимоги по дальності стрільби не зміг. Проблема була вирішена підбором оптимального складу порохового заряду і типу пострілу. В 1975 році система «Піон» була прийнята на озброєння Радянської армії. В 1977 році у Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної фізики для САУ 2С7 були розроблені і надійшли на озброєння ядерні боєприпаси.
Серійне виробництво САУ 2С7 було розгорнуто в 1975 році на Ленінградському заводі імені Кірова. Виготовленням гармати 2А44 займався волгоградський завод «Барикади». Виробництво 2С7 тривало аж до розвалу Радянського Союзу. В 1990 році в Радянські війська була передана остання партія з 66 машин 2С7М. Станом на 1990 рік вартість однієї самохідної артилерійської установки 2С7 становила 521527 рублів. Всього за 16 років виробництва було випущено понад 500 одиниць 2С7 різних модифікацій.
У 1980-і роки назріла необхідність модернізації САУ 2С7. Тому була відкрита дослідно-конструкторська робота під шифром «Малка» (індекс ГРАУ – 2С7М). Насамперед ставилося питання про заміну силової установки, оскільки двигун В-46-1 не мав достатньої потужності і надійності роботи. Для «Малки» був розроблений двигун В-84Б, який відрізнявся від використаного в танку Т-72 особливостями компонування двигуна в моторно-трансмісійному відділенні. Завдяки новому двигуну САУ могла заправлятися не тільки дизельним паливом, але також гасом і бензином. Модернізації піддалася і ходова частина машини. В лютому 1985 а САУ з новою силовою установкою і модернізованою ходовою частиною проходила випробування. За результатами модернізації ресурс мотопробігу САУ був збільшенийдо 8000—10 000 км. Для прийому і відображення інформації з машини старшого офіцера батареї місця навідника і командира були обладнані цифровими індикаторами з автоматичним прийомом даних, що дозволило скоротити час переведення машини з похідного в бойове положення і назад. Завдяки зміненій конструкції укладок возимий боєкомплект був збільшений до 8 пострілів. Новий механізм заряджання дозволив здійснювати заряджання гармати при будь-яких кутах вертикальної прокачки. Таким чином скорострільність була збільшена в 1,6 рази (до 2,5 пострілів на хвилину), а режим вогню – в 1,25 рази. Для стеження за важливими підсистемами в САУ була встановлена апаратура регламентного контролю, яка здійснювала безперервний моніторинг вузлів озброєння, двигуна, гідросистеми та енергоагрегатів. Серійне виробництво САУ 2С7М було розпочато в 1986 році. Крім того, екіпаж машини був зменшений до 6 осіб.
В кінці 1970-х років на основі гармати 2А44 був розроблений проект корабельної артилерійської установки під шифром «Піон-М». Теоретична маса артилерійської установки без боєкомплекту склала 65-70 тонн. Боєкомплект мав становити 75 пострілів, а скорострільність до 1,5 пострілів на хвилину. Артилерійську установку «Піон-М» передбачалось встановлювати на кораблі проекту 956 типу «Сучасний». Однак, через принципову незгоду керівництва ВМФ з використанням крупного калібру, далі проектні роботи по артилерійській установці «Піон-М» не просунулись.
