“Великий український народе!
Високодостойні і вельмишановні новообрані народні депутаті Верховної Ради України!
Високоповажні закордонні гості!
Виклики і загрози, яких перед нашою державою, перед Україною, не стояло з часів Другої світової війни та повоєнної розправи з українським національним рухом… І водночас – унікальний шанс, який дуже відповідальний Український народ подарував Українській державі, вперше обравши до Українського Парламенту проєвропейську конституційну більшість, – таких можливостей не відкривалося перед Україною ще ніколи. Такою є вичерпна характеристика внутрішнього і зовнішнього становища. І наше з вами завдання можна передати простою формулою: відвести загрози і використати шанс.
У ці дні українці відзначають річницю Революції гідності, героїчного повстання проти тиранії. Минуло відтоді лише 365 днів, лише один раз Земля обернулася навколо Сонця. Та, здається, пройшла ціла епоха – так сильно змінилася країна, так сильно змінився світ навколо нас.
Завтра – рік після Вільнюсу, 28-29 листопада 2013 року у Вільнюсі Україна мала підписати історичну Угоду про асоціацію. Але тодішній малоросійський режим зухвало намагався поховати європейську перспективу нашої великої європейської нації. Насправді ж дискусія про вибір між Європейським і Митним союзами, на мою думку, була лише окозамилюванням. Я в цьому абсолютно переконаний. На той момент наші сусіди разом з п’ятою колоною всередині країни прискореними темпами здійснювали повний демонтаж української державності.
Україну обплутували непосильними боргами. Цілеспрямовано, і зараз ті, хто сидять в цьому залі можуть це підтвердити, зруйновували Збройні Сили України, українську армію. Спецслужби знищувалися під управлінням іноземних громадян. Проведи такий режим при владі ще два-три роки – від нашої з вами рідної України залишилася хіба що вивіска. Такий історичний кінець ними вже був запрограмований. Проте Революція Гідності підірвала той пекельний комп’ютер разом із його диявольською програмою!
План тихої ліквідації України ми як народ України зірвали рік тому – і тоді ворог пішов на нас війною. Військова загроза; замах на наш суверенітет, на нашу незалежність, на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу. Криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворіння агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки, що не дозволяє нам повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів. Такими є головні виклики і головні загрози, які стоять перед нашою Україною.
До речі. Третьою світовою війною нас лякати не треба! Насправді розпочинати її ніхто не збирається. І це теж важливо врахувати в аналізі.
Отже, ми з вами, шановні новообрані народні депутати, шановний Український народе, живемо в умовах війни. І ця війна, безумовно, гальмує наші плани. Ну, наприклад, як переконати інвесторів вкладати гроші в державу, яка воює? Яким чином можна забезпечити стале зростання, коли значна частина економіки просто зруйнована фізично? І на ці питання ми з вами спільно маємо знайти відповіді.
І все ж таки я впевнений, що мій мирний план і розроблений на його основі Мінський протокол і Мінський меморандум у підсумку приведуть до миру на Донбасі. У якості безальтернативної бази для політичного врегулювання цей документ визнаний всім світом – до речі, в тому числі і Російською Федерацією, яка взагалі-то поставила під Мінським меморандумом свій підпис.
Однак, зазираючи у майбутнє, чітко бачимо, що встановлення миру на Донбасі не означатиме позбавлення від військової загрози зі Сходу. На жаль, ця загроза проглядається на дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль та колосальних ресурсів. Це – реальність, яку Україна усвідомила запізно; яку ми змінити навряд чи зможемо, але якій треба навчитися протидіяти… Вибачте, інколи навіть спати з револьвером під подушкою, бо так званий брат – біля воріт!
Нашого успіху в реформах, до речі, ворог боїться ще більше, ніж нашої перемоги на фронтах. Тому цілять в нас не лише «градами». Не менш потужною зброєю є економічна агресія, яка має на меті не просто послабити Україну, а максимально вичавити нас, виснажити Україну – аж до повного знесилення. Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру, депресію, розбрат, хаос в головах – то вже завдання сучасних послідовників Геббельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України.
І якщо говорити про ключовий внутрішній виклик, на мою думку, ним залишається корупція. Я хотів би в цьому контексті назвати ще й бідність, однак ясно, що першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг. Некомпетентність і неефективність державного управління. Меркантильна, так би мовити, безідейна, корупція – куди сильніший внутрішній союзник нашого зовнішнього ворога, ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона.
А безробіття, бідність, соціальна несправедливість тепер загрожують не просто зростанням протестних настроїв в суспільстві. Вони можуть і обов’язково будуть використовуватися ворогом для дестабілізації ситуації в країні.
І на цьому, до речі, я хотів би відкласти в бік чорні фарби і описати унікальні можливості, які відкрила Революція гідності перед всією країною. Як перед тими, хто брав у ній участь, так і перед тими, хто косо, з-попід лоба, а інколи навіть з ненавистю споглядав за нашою Революцією. Перед тією частиною цієї зали, яка об’єдналася в нову коаліцію, я вітаю і дуже дякую вам за це. І навіть перед тими, хто залишається в опозиції.
«Не було щастя, та нещастя помогло», – мовить українська приказка. Будь-яка дія викликає протидію, вчить третій закон Ньютона. Отож, агресія проти України зі Сходу мобілізувала світ на підтримку України.
Так, за нас не вступили у війну. Але ніхто нас і не повинен захищати, крім нас самих. Тим більше, що вчасно, всередині 90-х, наша держава і тодішня українська влада не подбали своєчасно про приєднання до НАТО як найбільш надійної системи колективної безпеки. І пізніше дехто в цій залі бавився, надуваючи повітряні кульки… Ми всі це пам’ятаємо. Але наші західні сусіди за пострадянським табором безперешкодно скористалися цією можливістю ще в 90-ті.
Але, попри це, ми отримали колосальну підтримку і довіру з боку всього світу. Революція гідності, колосальний і героїчний спротив українців проти агресії, повернення нашої країни на шлях демократії, проведення вільних, демократичних президентських виборів, проведення вільних, демократичних парламентських виборів – все це на небачену висоту підняло міжнародний авторитет України і рівень наших партнерських стосунків з країнами «Великої сімки», державами-членами Європейського Союзу, з більш ніж сотнею держав, які потужно підтримують Україну, в тому числі в міжнародних організаціях і на засіданнях Генеральної асамблеї ООН.
Цей авторитет, віру світу в потенційну успішність українського проекту, готовність допомогти в його реалізації ми з вами повинні конвертувати в широкий потік іноземних інвестицій в українську економіку, який вкупі з важкою, повсякденною працею кожного з нас почне підвищувати соціальні стандарти українців до рівня європейських.
«Історичний факт, – писав Дмитро Донцов у „Підставах нашої політики“, – що жодна нація не визволялася лише власними силами. Здійснити їм свої політичні цілі вдавалося лише тоді, коли вони втягали цю справу в круг ідей загальнішого характеру, пов’язували її з інтересами інших держав». І саме це зараз ми будемо робити.
Якщо говорити про наші внутрішні можливості, за останній рік оформився один з головних чинників сталого розвитку – стабільна, стійка, демократична українська політична спільнота. Це те, що у наших сусідів – Польщі, Чехії, країнах Балтії — було ще на початку 90-х років. І чого нам бракувало для успішного старту реформ. Тепер і у нас майже склався загальнонаціональний консенсус куди рухатися, що будувати. Дискутуються лише деталі, лише питання як краще.
Хитка ідеологічна рівновага, в якій Україна перебувала 23 роки, коли Україна балансувала між Сходом і Заходом, нарешті змінилася повною ясністю. 100% українців зараз за єдину державу, за єдину країну! Конституційна більшість українців бачить її унітарною країною, ніякої федерації! І це, до речі, палкий привіт тим, хто зі сходу чи заходу радить нам “федералізуватися”. Шановні, ви можете радити, але українці – проти! І ми нарешті є владою, яка вміє чути і здійснювати мрії українців. Я щиро на це сподіваюся.
Переважна більшість українських громадян нарешті підтримує реалізацію Угоди з Європейським Союзом – Угоду про асоціацію і ідею вступу України до Євросоюзу. Ніколи раніше цього не було. Дорогі колеги, ми маємо цим скористатися. Рекордних показників нарешті досягла кількість тих, хто за українську мову як єдину державну. До речі, і протягом останнього року, не в останній мірі завдяки Росії, бо я не бачу чим це ще пояснити, в три-чотири рази зросла кількість прихильників вступу України до НАТО. Щоправда, це питання залишається єдиним із так званих складних тем, в якому в кількох областях все ще зберігається рівна кількість полярних думок.
Але в цілому багато в чому штучний поділ України за географічною, етнічною, мовною, конфесійною ознакою нарешті подолано, і цей поділ відходить в минуле. Україна ніколи не була такою об’єднаною, як зараз!
Ворог поставив собі за мету не просто переглянути кордони. Мета інша. Нікому не потрібен Донецьк, Луганськ чи Донбас. Ми чітко знаємо, що йшлося про те, щоб розколоти державу, або й зовсім стерти її з карти. Знищити нас як великий європейський народ. Та грубо прорахувався. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах – західних і східних, північних та південних. Вона об’єднала представників різних етносів та носіїв різних мов. Своєю участю у Вітчизняній війні 2014 року за незалежність України наші російськомовні співвітчизники продемонстрували, що російською мовою вони люблять Україну аж ніяк не менше, ніж ми українською. І я пишаюся мужністю і відповідальністю наших співвітчизників!
Ми всі разом стали єдиним організмом, котрий може встояти перед будь-якими політичними маніпуляціями зсередини і тиском ззовні. І це ще одна важлива запорука успішності реформ.
Вельмишановні колеги!
Достроковими виборами завершується створення політичних передумов для проведення змін. Я абсолютно переконаний, що вчинив правильно, розпустивши попередній парламент, незважаючи на те, що тоді це моє рішення мало дуже жорстку критику. Чесні, прозорі, демократичні вибори вперше в нашій історії оновили Верховну Раду України більше, ніж на 50 відсотків. Мені надзвичайно приємно бачити серед вас як тих, хто має за плечима вже великий політичний досвід, досвід реформування, пройшов суворі випробування. Але особливо радий бачити таку кількість нових, молодих облич! Тому що ви і є саме тією свіжою кров’ю, яку конче потребує українська політика. Ласкаво просимо у Верховну Раду!
І щиро поздоровляю вас з обранням народними депутатами та прийняттям присяги і закликаю до нашої спільної роботи на благо України! Я як Президент України твердо переконаний, свято вірю: все у нас вийде.
У вас – рекордно коротка спікеріада, особливо якщо це порівняти з 1998 роком, дехто пам’ятає, скільки це тоді тривало. Я переконаний: у нас буде дуже коротка прем’єріада. Ми не маємо право витрачати час. Вітаю Вас, шановний Володимире Борисовичу, з обранням спікером. Вже позаду рекордно швидке формування коаліції, а попереду – думаю, що блискавичне, але відповідальне формування Уряду. Для проведення реформ, здається, вже на старті ми з вами набираємо тієї необхідної швидкості, яка необхідна для того, щоб злетіти. Закликаю швидкість не втрачати.
Важливо, що при створенні коаліції не посади ділили, — мені було приємно це спостерігати, — а напрацювали детальний план фундаментальних змін в країні. І ці масштабні перетворення мають стати наступним етапом нашої Революції, плавно перетікаючи в ефективне реформування! Як ініціатор саме такого підходу до коаліційної угоди я хотів би подякувати вам за настільки відповідальну і ґрунтовну її підготовку. Сподіваюся, що над її реалізацією цей зал буде працювати з таким самим завзяттям, як і над підготовкою коаліційної угоди. Я думаю, що практика була дуже вражаючою.
Уважно прочитав цю угоду. Є речі, які я, можливо, особисто виписав би інакше. Наприклад, в регламентній частині. Ну, хіба принцип консенсусного ухвалення рішень радою коаліції “лише одноголосно” не нагадує liberum veto в середньовічному сеймі Речі Посполитої? Коли одним-єдиним вигуком «нє позволям!» можна було заблокувати будь-яке рішення. Думаю, польські історики могли би нам багато цікавого розповісти про цей досвід.
Але насправді суті це не змінює. У реалізації реформаторської, проєвропейської коаліційної угоди я є надійним союзником нового парламенту. І керуватимуся насамперед Конституцією України, де більш-менш, відносно чітко виписані повноваження і сфери відповідальності української влади. Я впевнений, що тільки від ефективної взаємодії, від нашої синергії ми зможемо реально добитися тих результатів, яких очікує український народ, і я зроблю все від мене залежне, щоб забезпечити ефективну та злагоджену роботу Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України. Прізвище нового Прем’єр-міністра кружляє тут у повітрі. Я його запропонував на перший же день після виборів. Дякую фракції за те, що підтримала пропозицію Президента. Вже за лічені хвилини я зроблю відповідне подання Верховній Раді України.
Ми з Арсенієм Петровичем добре засвоїли уроки нещодавньої історії. І з червня місяця свою спільну роботу будували так, що країна, здається, лише в останні дні парламентської кампанії помітила, що ми не йдемо на вибори однією колоною. Але команда у нас – я не маю жодного сумніву – вся команда парламентської коаліції має бути одна — наша національна українська переможна збірна.
Я пригадую слова, які колись давно почув із вуст одного з батьків-засновників незалежної України, який теж сидів у цьому залі — В’ячеслава Чорновола, який казав: “І парламенти, і прем’єри, і президенти приходять і відходять. Залишається тільки свята справа нашого історичного відродження, справа демократії та державної незалежності. Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні, коли вона у нас є. Щоб не довелося гірко любити, втративши”.
А ще він казав: “Нам потрібні сьогодні реформи, а не революції; сила закону, а не закон сили; добробут народу, а не всенародні злидні; суспільна злагода, а не затята ворожнеча; демократія, а не диктатура”.
Я думаю, що сьогодні саме час втілити в життя слова Чорновола.
Шановні депутати!
Національний інститут стратегічних досліджень за участі апарату РНБО підготував проект аналітичної доповіді “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки”. Це не істина в останній інстанції, а ґрунтовна основа для широкої дискусії, в тому числі і за вашої участі, у відповідних комітетах. Цей матеріал стане нам в нагоді при ухваленні стратегічних рішень та підготовці законів.
Нині ж я лише коротко зупинюся на деяких найважливіших питаннях нашої спільної з вами стратегії, які стосуються національної безпеки в ширшому її розумінні.
Найгірші справи у нас в судовій системі. Наші, вибачте на слові, «папєрєднікі» завбачливо окопалася в судах, а саме: нашпигували їх своїми людьми, які тепер перетворюють ці суди в адвокатуру із захисту прав та інтересів одіозних представників колишнього режиму.
Притчею во язицех стало рішення судді про звільнення з-під арешту командира роти «Беркуту», який звинувачується у розстрілі Небесної сотні. Наводжу лише один цей приклад не тому, що він поодинокий, а тому що надто промовистий.
Судова система, яка більшою мірою, ніж будь-що, потребує санації, катарсису, – цьому очищенню чинить найбільший спротив.
Як Президент я не маю права тиснути на конкретні суди і не буду цього робити. А от систему змінити разом з вами нам не просто дозволено, а наказано виборцями. Отож, однією з перших має стартувати судова реформа. Відповідні законопроекти подаватиму як екстра-невідкладні. Бо з такими судами як тепер в безпеці можуть почуватися лише ті, у кого є проблеми із законом. А от законослухняним громадянам від таких судів варто триматися подалі — правди там не знайти.
Зрозуміло, що дотичним до судової реформи є і реформування всіх правоохоронних органів, насамперед МВС та ГПУ. Дуже дякую за те, що цей розділ дуже добре виписаний в Коаліційній Угоді. Дякую військовослужбовцям, які є сьогодні в цій Верховній Раді. Відчувається їх професійний підхід. Дозвольте нагадати, що стара Верховна Рада, в тому числі й за моїм наполяганням, встигла-таки ухвалити новий закон про прокуратуру.
Він незабаром вступить у дію, як і закон про Національне антикорупційне бюро. Маю тут конкретну пропозицію до всіх, хто причетний до визначення керівника цього бюро. Я пропоную запросити на цю посаду людину з-поза меж України. Вона матиме одну перевагу – відсутність зв’язків в українській політичній еліті. Нікому не кум, не сват і не брат, рівновіддалений від усіх політичних сил технократ, якому ми усі довіряємо. От такий керівник точно забезпечить ефективну роботу бюро.
Реформатори усіх часів і народів не цуралися долучати до змін іноземців. У нас зараз багатьом відомствам допомагають закордонні консультанти. Та цього замало. Моя ідея полягає в тому, щоби через зміни в законах надати право залучати на державну службу іноземців, включно аж до членства в Уряді. Або розширити коло осіб, яким Президент може надавати українське громадянство, причому в прискореному режимі. Від такого рішення буде подвійна користь: і залучення із західним досвідом професіоналів, і страховка від корупції.
Завдяки резонансу в ЗМІ ви, напевно, відчули початок кількох великих антикорупційних процесів. Мені тут дехто радить не виносити з хати сміття, а я думаю інакше. Чим більше розголосу, тим швидше люди відчують, що керівництво держави нетерпиме до корупції. Та й в смітті, до речі, можна задихнутися.
Втім, я не хотів би формувати хибне враження, ніби корупцію можна подолати лише репресіями. Поки буде відповідний гумус, з нього виростатимуть нові й нові корупціонери, як ті гриби після дощу. Куди ефективніше боротися з причинами корупції, руйнувати її механізми. Так, з людською природою нічого не вдієш, але дерегуляція, зменшення ролі чиновництва хоча й не панацея, але сильнодіючий препарат у боротьбі з цією епідемією.
Я ретельно проаналізував більшість рішень з дерегуляції, ухвалених останніми роками. Там цікавий винахід, хоч бери та патентуй. Відомство ніби ліквідується, їх стає дедалі менше, а от його функції тонким-тонким шаром розмазуються поміж іншими міністерствами та відомствами. А яка різниця підприємцю, з якою “ксивою” до нього прийшли за поборами? Така дерегуляція – профанація.
Реальна ж дерегуляція разом з податковою реформою мають запустити економіку і відновити процес зростання. Ми обов’язково в цьому досягнемо успіху.
Частиною тектонічних перетворень має стати і реформування оборонного сектору: армії, спецслужб, ВПК. Надто повірили в перспективу миру в усьому світі. І ми занадто рано повірили у «вічний мир». Пожинаємо тепер гіркі плоди і чужої агресивності, і власного безвідповідального пацифізму.
Думаю, ви всі розумієте, що у нас нема іншого виходу, крім як нарощувати військові асигнування. І вже зовсім скоро вам подадуть відповідний проект бюджету. Іноземних солдат біля наших кордонів – як сарани. А найближчими роками Україна мусить розраховувати насамперед на боєздатність власних Збройних Сил.
Для цього нам треба насамперед вкластися фінансами та зусиллями в доозброєння та переозброєння військ засобами високоточного вогневого ураження, сучасними пристроями розвідки та зв’язку, новою бронетехнікою. Збільшити кількісно армійську авіацію.
В ході АТО виявилася неефективність старої системи тилового, технічного та медичного забезпечення. Ми на ходу її міняємо — із широким залученням волонтерів, необтяжених мертвими й часом просто дурнуватими інструкціями часів Першої світової. Тих, хто не справляється – звільняють, хто прокрався – мають сісти.
Щоб забезпечити ритмічне фінансування підприємств ВПК, ми вже зараз починаємо проектувати державне оборонне замовлення не на рік, а як мінімум – на три. Хоча тут потрібен ще ширший горизонт планування.
Неминучою є певна мілітаризація суспільства, в здорових межах. Навіть початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі – саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання.
У нас нема сьогодні іншого вибору, крім як поки що відмовитися від повного переходу армії на контрактну основу. Сусіди підправили наші плани. Без призову – поки що ніяк.
Сьогодні незаперечним є факт, що проголошена в 2010 році позаблоковість України не змогла і не могла гарантувати безпеку і територіальну цілісність нашої країни. Від неї треба відмовлятися.
Ця позиція призвела до великих втрат, тому ми й вирішили повернутися до курсу на інтеграцію до євроатлантичного безпекового простору. Ми вже сьогодні поглиблюємо співпрацю з НАТО, працюємо над оперативною сумісністю Збройних Сил України із арміями країн-членів Альянсу, переорієнтовуємося на натівські стандарти в оборонно-безпековому просторі. Але в той же час закликаю всіх усвідомити, що політичні спекуляції навколо негайного, “вже сьогодні”, приєднання до НАТО не наближають, а, на жаль, навпаки, віддаляють від України час вступу. Потрібно не словом, а ділом, реальною працею досягти критеріїв, яких потребує членство в НАТО. І по-друге, будемо відвертими, слід брати до уваги і дуже обережне ставлення до цієї теми з боку деяких наших зарубіжних партнерів. Зробили заяву — тут же отримали відповідь про те, що Україна ніколи не буде членом НАТО. Це не їм вирішувати, це вирішувати українському народу. І треба починати не з гучних заяв, яких було вже багато, а з реальних практичних реформ. До речі, реформи і критерії, які є в плані дій щодо членства в НАТО, і реформи і критерії, які є в Угоді про асоціацію, на 96% співпадають. Давайте будувати і реалізовувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.
Дорогі співвітчизники! Шановні народні депутати!
Демократія – теж інструмент забезпечення національної безпеки. Парламентська коаліція, яку ви сформували, по суті є конституційною більшістю. Це 302 депутати. Такої коаліції ще не було. До речі, я не маю жодного сумніву в тому, що ми можемо ще на кілька депутатів зрости. Це породжує величезну спокусу не чути меншості. І від цього я теж хотів би вас застерегти.
Мої ідеологічні однодумці – це, звісно ті, хто об’єднався в коаліцію. Але я не Президент коаліції. Я — Президент всієї країни, Президент всіх українців — як тих, хто голосував за мене, так і тих, хто мав інший вибір. Отож, я маю слухати і парламентську опозицію.
Єдність країни є для нас беззаперечною цінністю. Раз так, то ще важливіше, ніж чути думку опозиції в Раді, рахуватися з наявністю ідеологічної меншості у суспільстві. Чимало людей, на жаль, все ще поглядають у бік Митного союзу, підтримують ідею про другу державну мову тощо. Буду відвертим: ми не станемо надавати носіям подібних думок, і ніколи не дамо, права вето на геополітичні та цивілізаційні рішення переконливої більшості, наявність якої засвідчено президентськими і парламентськими виборами. Але запланована мною і підтримана вами децентралізація влади дасть вражаючі можливості враховувати місцеву специфіку. В тому числі і в питаннях віри, історичної пам’яті, мови, релігії, етнічних традицій та вираження інакшості. Ми до всіх цих проявів повинні ставитися з повагою.
Це стосується і питань мови. Врешті-решт, головна різниця між Україною і Росією полягає вже не тільки і не стільки у мові, скільки в різній політичній культурі, яка була продемонстрована під час виборів і під час нашої Революції гідності. У різних типах стосунків між владою і суспільством і в різному ставленні до свободи та демократії.
Зазначені зміни, однак, не знімають з порядку денного питання підтримки української мови і тих заходів, які в європейській політичній культурі називаються позитивною дискримінацією. Це така форма підтримки тих, хто тривалий історичний час піддавався переслідуванням та утискам. І українська мова як єдина державна мова є надзвичайно важливим консолідуючим чинником суспільства і держави.
Питання національної безпеки стосуються і церковних проблем. Це надто чутлива сфера, яка потребує обережності; де протипоказані різкі рухи; де перш, ніж раз відрізати, міряють не сім, а сімдесят сім разів. Але із досвіду останніх років ми ніколи не забудемо, що інколи підготовка до поглинання країни починається ніби-то зі спільних молитов або хресних ходів. Ми всі маємо пам’ятати про любов до Батьківщини, про любов до України, і я впевнений, що це має бути нашим першим пріоритетом.
***
Шановні народні депутати!
Ми не обираємо час, у який народжуємось чи помираємо. Але самі визначаємо, що робити у цьому проміжку. Від нас з вами залежить, чи ми увійдемо в історію як жертви внутрішніх чвар і зовнішньої агресії. Чи сила і дух українського народу, українських воїнів і героїв, тих, хто захищає нас на донецькій землі й допомагає нам з українських небес, дозволить нам збудувати іншу, успішну країну.
Наша політика має бути спрямована на те, щоб крок за кроком рухатись від країни Революції гідності до власне Країни Гідності. І я впевнений, що нам з вами вдасться її побудувати. Хочу, щоб ви кожного разу, ступаючи до цієї сесійної зали, так само, як і я, заходячи у адміністрацію на Банковій, згадували про полеглих, які віддали життя за Україну. Як за сотні кілометрів звідси, так і за декілька кварталів на алеї Небесної сотні.
І щоб так само згадували про живих, які потребують ефективного урядування, успішних реформ, розвиненої економіки, соціальних гарантій і справедливості. Саме справедливості. І я думаю, що нам вдасться побудувати таку державу.
В нас більше немає часу на розмови. Це чітко підтверджує український народ. Більшість, коаліцію – створено! Політична воля до змін є. Чіткий план дій і коаліційна угода – також. Маємо шанс на його виконання. Тож ставаймо до роботи. І щоб за п’ять років ми були готові подати заявку на членство в Європейському Союзі.
І останнє, мені здається, найважливіше. Євангеліє вчить, що царства, поділені всередині, впадуть. Так будьмо ж єдиними, бо настав момент гуртуватися у боротьбі за Україну, а не чубитися у вовтузні один проти одного. Час єднатися навколо миру і навколо реформ.
Слава Україні!