Про реалії на Донбасі. Війну неможливою цю виграти. Країни-гарантувальники Будапештського меморандуму не хочуть війни. Як би це не було зараз погано сказано, ніхто, хто підписав і став гарантом… Ні НАТО не хоче війни з Росією, ні Китай не хоче війни з Росією. Але бастіоном ведення війни чи утримання війни від Європи чи буфером між Європою і навалою азійською виступає Україна. Сирії можна зброю, Курдистану можна зброю, тим, хто проти ІДІЛ, можна зброю. Україні – не можна. Згадка про те, що нам, може, дадуть летальну зброю, призвела до виступу цілого президента сусідньої держави, пана Путіна, про те, що “молодые республики найдут себе возможность” розширити свої зазіхання на інші території України. Це так нібито пройшло ніким не помічене. Кількість зброї, яка зараз наявна з “воєнторгу” на території Донецької і Луганської областей – важкої зброї, артилерії, реактивних систем залпового вогню, танків, БМП – перевищує всі бронетанкові можливості, артилерійські всіх армій НАТО.

Так, ми зараз являємося донором для всієї Європи. Наш фахівці – від електрозварювальника до столяра, до муляра – вони в Європі. Але той самий поляк, словак і чех поїхали в Британію. Це закономірні світові процеси трудової міграції. Коли тут буде тисяча доларів – тоді ми можемо не хотіти в Європу. Але ми хочемо в Європу не заради грошей. Це притаманно любій рибі – бути глибше. І любій людині – заробляти більше, щоб могти мати більші можливості. Ми по сутності інші. У нас два майдани відбулися внаслідок небажання миритися перегинанню якихось речей, які дозволяла собі влада. Перший був на ейфорії, другий був на крові. Це взагалі жахливо.

Переслідують добровольчі батальйони? Не переслідуємо – закон виконуємо. Закон каже, що всі повинні відповідати, особливо за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Якби не переслідували – може, би не було контрабанди? Не було би контрабанди – не було би війни? Але за таким принципом, вибачте мені, не треба було йти на Революцію гідності, палити шини і йти з дерев’яними щитами. І тоді все би було закономірно. В житті відбувається так, як воно має бути.

Про українця та історію. Українець перестав читати історію, тому що у нас постійне реформування освіти. Я дуже скептично до цього відношуся. Бо мама освітянин і вчитель 36 років. І я знаю, що таке школа. І я бачу себе як втілення тієї системи школи. На даний момент що відбувається? Забуття історичної пам’яті. Читайте історію. Що ми зараз маємо? Ми маємо період 36, 39, 37 року минулого сторіччя в Іспанії? Ніби так. Що тоді було? Було протистояння двох світоглядних речей, яке їх через гібридний механізм, запущений Радянським Союзом на той момент, інтернаціональні бригади воювали у Каталонії, у басків, на території Іспанії. І генерал Франко подушив, як кажуть, контрреволюційний мятеж. Чим закінчив генерал Франко? Пішов з посади в 1972 році. Тобто 40 років керував країною. Але що він ще зробив? Він започаткував пантеон загиблих, де похоронені як одні, так і другі, з тієї та іншої сторони. Ми це повинні пережити. Не факт, що в такому вираженні, як в Іспанії. Ми пережили безробіття, економічні, терористичні замахи і безкінечні вибори, як це було в 70 роках в Італії, чи безробіття в Західній Германія? Чи ми пережили поєднання і антагонізм однієї німецької раси після повалення Берлінської стіни? Ні, ми хочемо це пережити одномоментно, їдучи на “євробляхах”, отримуючи по 1000 євро зарплати, щоб не їхати до Польщі, при цьому бажаючи не сплачувати податки.