Валерій Калниш: Гость у нас в студии – заместитель генерального прокурора, главный военный прокурор, генерал-полковник юстиции Анатолий Матиос. Добрый день.

Анатолій Матіос: Доброго дня.

Валерій Калниш: Начнем вот с чего: вы отмечали 8, 9 мая? Или 8, или 9?

Анатолій Матіос: Якщо у класичному розумінні святкування травневих днів через чарку, шматок огірка, чорний хліб і сало, то ні. А якщо про роботу, то з огляду на те, що у нас коїться на сході України, як би воно не називалося, це була робота з отриманням відповідних зведень, їх аналізу і розумінням того, що потрібно робити чи що вкрай необхідно зробити і чи є у нас для цього можливості і спроможності.

Валерій Калниш: Как бы оно не называлось, напомню, что у нас произошла смена режима антитеррористической операции на операцию объединенных сил. В чем была необходимость и самое главное, каковы последствия? Или это было просто переименование?

Анатолій Матіос: У вас нове радіо, контраверсійні запитання, ви хочете політичних відповідей, доцільності прийняття тих чи інших законів. Я точно не є політиком, але скажу так: юридичною мовою 24 лютого поточного року був прийнятий Закон України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”, в народі його називають закон про деокупацію чи реінтеграцію. Я належу до категорії представників держави, який повинен як і всі громадяни України виконувати прийняті закони, а не моделювати як політик з перегріву, чи з голосу, чи з іншої фактурної необхідності прийняття правильних, неправильних, абсурдних чи не зовсім абсурдних законів. Так от закон про деокупацію чи реінтеграцію створив нову, дещо гібридну з огляду на імплементацію окремих положень інших законів, правову основу для вирішення не під час воєнного стану завдань силами та засобами збройних сил України та інших збройних формувань: МВС, Нацполіції, СБУ та інших органів державної влади. І саме це завдання – стримування ворожої агресії, а в майбутньому, якщо внесуть зміни, напевне, можливості зміни і звільнення територіальних…

Валерій Калниш: Для вас что-то поменялось после того как АТО перестала быть АТО и стала операцией объединенных сил?

Анатолій Матіос: Операції об’єднаних сил відбулося всього-на-всього зараз десять днів, Міністр оборони поїхав проінспектувати перші події і перші результати діяльності перетрансформування. Юридичних колізій багато, оскільки одразу йде трансформація підпорядкування. Якщо раніше антитерористичною операцією керував перший заступник голови Служби безпеки України, голова антитерористичного центру, то тепер це командувач об’єднаних сил із відповідною зміною логістики підпорядкування. Це дуже складно, я би не хотів зараз удаватися…

Валерій Калниш: Хорошо, давайте мы отойдем в сторону от этого вопроса. Давайте немного пофилософствуем. Относительно недавно Министр внутренних дел Арсен Аваков представил в двух интервью свой план по деоккупации Донбасса и Крыма. Например, по мнению Авакова, реинтегрировать сразу всю территорию подконтрольного Донбасса не удастся, поэтому неплохо было бы начать с двух территорий, например, Горловки. У вас есть свое представление, насколько это реализуемый план? Если не обсуждать персону Авакова. Ваше видение по деоккупации, реинтеграции Донбасса и Крыма.

Анатолій Матіос: Будь-яка війна чи будь-який збройний конфлікт в тій чи іншій мірі це історичні реалії, спонукається внаслідок діяльності політиків, не населення, не народу. Зміна політичних пріоритетів, геополітичних формацій, устрою або світоглядно-державницьких підходів до розвитку держави чи країни, вони і призводять до протистояння тих чи інших соціальних груп чи бачення тих чи інших людей шляху розвитку держави. Повертаючись до вашого запитання, у кожного українця є своє бачення. І ці бачення за великим рахунком різноманітні, але по суті поділяються на три речі, як на мій погляд:

1. агресивний військовий шлях;
2. сповідування принципів мінського процесу;
3. шлях повернення в минуле, до якого дороги немає.

Тому говорити про моє бачення було би, напевно, не зовсім раціонально, оскільки я контролер держави у вигляді військового прокурора, який повинен дивитися за законністю дій військових при виконанні тих чи інших норм закону, які повинні звільнити або забезпечити територіальну недоторканність і цілісність як кордону на сході України, так і дотримання конституційних прав і свобод громадян. Хто би що не говорив, але 5-6 мільйонів населення, яке перебуває на території, окупованій квазі-“ЛНР” та “ДНР” – це українці, на яких розповсюджується дія української Конституції. І навіть при неможливості зовнішнього чи внутрішнього контролю лінії державного кордону, який зараз поєднує “ДНР” і “ЛНР” з Росією, точніше має відкриті ворота, він викликає багато запитань. Несприйняття світоглядних речей людьми, які живуть чи застигли в минулому пострадянських стереотипів і бажання іншої частини України рухатися до якихось кращих пріоритетів європейського благополуччя – це є конфлікт.

Але у нас конфлікт не світоглядно-громадянський, у нас конфлікт північного сусіда, який має геополітичні плани і, на жаль, на моє глибоке переконання, я це говорю і як громадянин в першу чергу, і вже потім як військовий прокурор, ми, на жаль, український народ, українська земля і територія нашої країни, ще поки що не держави, стали полігоном для випробування геополітичних вправ між двома гегемонами – це північний сусід і так звані наші партнери, які в силу різних причин спочатку не вірили в можливість анексії і окупації, а тепер роблять все для того, щоби дипломатичним невійськовим шляхом вирішити цю проблему або у вигляді замороження конфлікту, або інтеграції шляхом миротворчої місії, які глибоко ментально суперечать, самі засади населення, яке проживає на окупованих територіях; або підштовхування, заборона Україні пробувати звільнити свою територію військовим шляхом.

Валерій Калниш: Я правильно понимаю, что ни один из этих трех вариантов не предусматривает наш интерес?

Анатолій Матіос: Як би там не було, можна високопарними словами говорити… Був такий фільм Темні часи про Черчилля, так от він сказав золоті речі, він сказав правду: “Нас чекає піт, боротьба, кров і сльози для перемоги”. Іншого не дано. Я завжди наводжу приклад країни, яка з 1948 року перебуває у стані перманентної війни – це країна Ізраїль. Ми бачимо, що Ізраїль не є об’єктом геополітики, він є суб’єктом. Зараз відміна санкцій проти Ірану, які спонукані, насамперед, вишуканою роботою ізраїльської розвідки по денонсуванню іракського атомного контракту тощо, говорить про суб’єктність держави. Малесенька держава, досить своєрідний народ, але який життєлюбно любить свою країну. Чому я про це згадав? Наводимо приклад: у нас був Майдан, Революція гідності. Повністю підтримую, однак виконання представниками правоохоронної складової держави тих функцій, які прописані в законі, закон є формальним і він формалізує якісь речі, які називаються біле і чорне. Ізраїль має трошки іншу відмінність.

В кінці березня була масова спроба палестинського населення прорвати кордон між Палестиною і Ізраїлем. Так от ізраїльська армія, де служить кожен – і жінки, і чоловіки, застосувала зброю, за результатами чого було поранено більше 1300 палестинців і більше 30 загинуло. Це буквально за два дні протистояння. Уявіть, що наша армія внаслідок якихось таких катаклізмів, світоглядних суперечностей застосувала так масово зброю до цивільного населення. До чого я веду? Ізраїль зробив основні речі, в основу основ державності і сталості держави поставив ізраїльську армію, в якій служить кожен. Армія є основою, хребтом будь-якої держави. Якщо ми не годуємо своє військо, ми годуємо загарбників.

Валерій Калниш: Анатолий Васильевич, вот этот пример вы привели, а вы можете сами на него ответить? Если бы мы применили оружие против мирного населения, вы как главный военный прокурор как бы квалифицировали эти действия?

Анатолій Матіос: Не я кваліфікую, я застосовую закон, який написаний. Абсурдність прийняття законів певною частиною народних депутатів під куполом Верховної Ради, особливо з голосу – правки з голосу або зміна концептуальних засад у загальній системі, призводить до написання абсурдних законів. Як би я кваліфікував? Я би кваліфікував по одному принципу: держава повинна захистити військового і опікуватися військовим за принципом від призову до обеліска. Тобто, відколи призвали і доколи помер чи загинув, опікуватися, тоді армія виконує свою функцію.

Повернуся ще раз до ізраїльської армії. У кожному полку ізраїльської армії перебуває військовий прокурор, який консультує командирів на предмет застосування зброї і непорушення міжнародних норм законодавства, які підпадають під порушення цивільних прав і прав громадян. Для того, щоби військовий виконував функцію захисту і протидії нападу на державу, він повинен бути впевнений, що його не притягнуть до відповідальності. Ми наразі в Україні маємо абсурдну ситуацію, коли створили неіснуюче Державне бюро розслідувань, яке ніяк не може розродитися і виповзти з, вибачте, вагітного стану…

Валерій Калниш: И которое вы хотели возглавить.

Анатолій Матіос: Питання не в моєму бажанні.

Валерій Калниш: Хорошо, мы об этом еще поговорим.

Анатолій Матіос: І до того, що не передбачено перехідні положення. У нас зараз усі військові в державі підпорядковані своєму корпоративному контролю. Ви знаєте, що таке корпоративна етика, корпоративний контроль, з хати сміття не виносять. І, відповідно, коли немає ешелонованої багатоступеневої системи контролю над людьми, які мають вище право зі зброєю в руках давати оцінку правомірності/неправомірності як це записано зараз у законі про деокупацію відносно цивільних, це дає величезні загрози порушення конституційних прав громадян.

Валерій Калниш: В этом контексте у меня как раз вопрос. Вы же вынесли сор из избы. Я говорю о вашем конфликте, который перешел в судебную плоскость с Муженко. Для наших слушателей, кто не в курсе: господин Матиос заявил о том, что Генштаб незаконно запретил военным прокурорам посещать места дислокации и подал в суд на начальника Генерального штаба Виктора Муженко. Что сейчас с этим процессом?

Анатолій Матіос: Немає проблеми між прізвищами Матіос і Муженко.

Валерій Калниш: Нет-нет, я как раз… Просто это вы.

Анатолій Матіос: Я пояснюю: немає проблеми між особистостями, є проблема застосування закону. Чому? Ми можемо тут чубитися, не погоджуватися, хтось комусь щось може забороняти чи не забороняти, я дивлюся далі. За нами спостерігає весь світ – міжнародні інституції, Венеціанська комісія, Human Rights Watch і всі інші, Transparency international, всі спостерігають, махають нам пальцем, виказують стурбованість і розказують як нам жити. Міжнародні судові інституції – Гаазький трибунал, неприйнятий нами і пролонгований поки що у прийнятті Римський статут дає їм право давати оцінку діям наших військових. І коли держава, на території якої проходить фактично війна і збройний конфлікт, не дає оцінку законності дій своїх військових, їх можуть розглядати в міжнародних судах без нашого відома.

Валерій Калниш: Что все-таки с этим иском, какова его судьба?

Анатолій Матіос: Довго розповідати, багато юридичної казуїстики. Позов буде розглядатися 14 числа, відгук на наш позов Генеральний штаб написав, не хочу давати йому оцінку, щоби не впливати на суд. Я глибоко переконаний у правоті наших дій. Чому? Не можна окремо взятим бажанням змінити норми Конституції, норми прямих законів одним розпорядчим листом, будь то навіть начальник Генерального штабу. Я – військовий, він за званням вище, але я відстоюю закон. Український суд, хто би як його не копав ногами, дасть оцінку, вона буде публічною. Я переконаний у своїй правоті і це потрібно нашій армії.

Валерій Калниш: По вашим же данным за 4 года войны демобилизовалось более 400 тысяч человек. Как вы считаете, как сильно мы изменились за эти 4 года? Как эти 400 тысяч человек, которые прожили в условиях боевых действий, боевого братства повлияют на наш, если хотите, менталитет? как сильно за эти 4 года изменился национальный характер, если он изменился?

Анатолій Матіос: Я слухав рекламу перед вашим запитанням і там говорили про катаракту. У нас народ завжди був свідомим і мав своє бачення від кухні до вулиці, від вулиці до парку, або взагалі моя хата скраю. У нас не змінилася політика, наші політики мають тотальну катаракту осмисленого підходу до життя. Їхня катаракта засліплює їх тільки одним моментом – їм хочеться знову бути і бути в політиці, яка дає інструмент дотику до тих чи інших матеріальних ресурсів. А люди, які виконують конституційний обов’язок і мають обов’язок, наголошую, обов’язок віддати життя за свою країну, живуть в іншому світі і не розуміють світу тих, у кого катаракта. Що ми маємо: ніхто в державі не говорить про те, що всі, хто пройшли війну, кожен другий має посттравматичний розлад. Кожен із цих других не визнає себе хворим. Ніхто не хоче, щоби в селі чи в місті на тебе показували, що ти прийшов з війни несповна розуму. Вони не визнають, у них загострене сприйняття реальності, біле і чорне, напівтони знівельовані, тому що швидкість і необхідність прийняття рішень, а також латентний, що перебуває в одному місці мінський процес, коли у тебе стріляють, як в мішень, робить страшенні зміни у психології, у психотипі будь-якої людини, яка би вона мужня і сильна не була.

На всю державу в системі Міністерства оборони всього 300 психологів, всього-на-всього 4 волонтерські організації, які на волонтерських засадах допомагають реабілітації військових. Ми маємо 109 мільйонів, виділених урядом Гройсмана для реабілітації військових. Але ми маємо безглузду категорію бюрократів Мінсоцполітики, які до сьогодні не розробили і не подали уряду алгоритм освоєння державних коштів на реабілітацію військових. Крім того, військовий, який має посттравматичний розлад, має право на реабілітацію. Але її не можна робити по місцю його розташування на лінії вогню, йому треба дати відпустку 10 днів, це також не врегульовано. Раніше цим займалася прокуратура.

Венеціанська комісія сказала, що нам не потрібен загальний нагляд. Загальний нагляд для бізнесу точно не потрібен, слава Богу, що його немає. Загальний нагляд у системі державних інтересів, насамперед, оборони і армії повинен бути, щоби не було чисто корпоративного, байдужого підходу до тих, хто захищає батьківщину. Що мається на увазі? Якщо прокурор виявив порушення, він мав право внести припис, через 10 днів вимагати виконання і покарати того, хто не зробив. У нас тепер ніхто нікого не карає. І в чому основна засада біди? Держава позбувається інструментів впливу і моделювання, покращення системи суспільних відносин, насамперед, в армії. Я нагадую ще раз ізраїльський принцип: остов держави – армія, здорова сила – 600, 800 чи скільки б там не було демобілізованих або тих, що служать, людей, складають основу нації.

Валерій Калниш: Анатолий Васильевич, я вас слушаю… Политики несправедливо себя ведут, чиновники тоже несправедливо… У вас был некий конфликт в Facebook с Павлом Розенко по поводу того, что деньги на реабилитацию они потратили на стельки, вы написали.

Анатолій Матіос: Да.

Валерій Калниш: И я себя поймал на мысли, что вы говорите о режиме Пиночета.

Анатолій Матіос: Не так.

Валерій Калниш: Вы говорите о сильной руке, я не про Путина сейчас, сразу говорю, не про Путина. О сильной руке, когда армия, служивые, собственно говоря, являются этой костью, “солью земли”, которые и должны управлять государством. Или я не прав?

Анатолій Матіос: Ви трошки помиляєтеся, я бачу це інакше. Будь-яке тіло, будь-яка організація, ми маємо територію країни і маємо країну, але ще не маємо держави, ми її тільки будуємо. Що таке держава? Це елементи соціальної організації людей, їх керування і елементи примусу до виконання своїх обов’язків, не тільки прав, а й обов’язків. Ми настворювали реформаторських вакуумів стільки, що у нас багато виконуючих обов’язки, від Міністра охорони здоров’я, який так само мав би опікуватися психологічним здоров’ям нації і не тільки простудою від сидіння на камінні тощо. Але держава через те, що політики під куполом Верховної Ради  з катарактою, держава не опікується стратегічними речами. Що таке стратегія? Ми повинні зрозуміти, що ми повинні дати основі духу нації право, захист і контроль, ці триєдині речі.

В чому повинен полягати контроль? Є дуже прості рішення для вирішення найскладніших проблем, не треба ходити манівцями, зроби все прямо і правильно. Ми говоримо, що у нас є військова служба правопорядку, типу військової поліції. Вона не має прав, бо законодавець не може прийняти закон про військові та інші проступки. Вони тільки конвоюють до гауптвахти і безправно приходять, стукають у двері, розшукують дизертирів. Ми маємо ДБР, яке не запрацювало і ліквідоване слідство в органах прокуратури і військової прокуратури зокрема. Тобто, люди, які навчені це все робити, не мають інструменту. Якщо буде такий інструмент, будь ласка, буде відформатовано, започатковано і введено в дію принцип від призову до обеліска, коли опікуються…

Валерій Калниш: Вы можете объяснить эту политическую близорукость со стороны власти? ПОчему они не дают вам в руки инструменты?

Анатолій Матіос: Тому що якість нинішнього Парламенту, не дивлячись на всі романтичні їх засади, підтверджує, що за 4 роки у нас не відбулося світоглядних ліфтів для тих, хто сповідував нібито демократичні принципи. Сповідувати, працювати язиком замість рук або інтелектуально – це погана робота більшості народних депутатів у Верховній Раді. Вони доводять і задовільняють своє его. Хтось від жадібності купує квартири за рахунок позичених у головного редактора інтернет-сайту грошей, інший своє его задовільняє шляхом влаштування розбірок на центральному перехресті столиці з миттєвою вибірковою реакцією…

Валерій Калниш: Это не он устроил, это его били.

Анатолій Матіос: Скажу так: це побутовий конфлікт, який є наслідком сутички двох его: молодиків мажорного характеру, назвемо їх так (немає значення національність, чи чечен, чи пуштун) і народного депутата, за яким відреформована ним же поліція. ДТП не було, було несприйняття тих чи інших легких порушень правил дорожнього руху, які призвели до транспортного колапсу, корка, започаткування конфлікту, який привів до тілесних ушкоджень. І таких ситуацій я можу навести тисячі за крайні 5 місяців. Кожного дня на дорогах трапляються конфлікти. Але якщо би вони всі закінчувалися колапсом правоохоронної системи, яка повинна за три дні знайти все і всіх екстрадувати, то у нас би була вершина правової системи. Але це вибірковість, це тільки тому, що він – народний депутат.

Валерій Калниш: Нет, он как раз об этом и говорил, что он не хочет исключения. И Генеральный прокурор сегодня говорил, выступая в Остроге, по поводу того… Давайте закроем тогда эту тему. По поводу того, что речь не касается того, что Мустафа Найем выполнял свои депутатские обязанности и Мустафа не говорил о том, что он депутат.

Анатолій Матіос: Я вам зразу апелюю і до свого керівника також. В порядку 129-ї статті по хуліганству жодному потерпілому в Україні охорону ще не надавали. Поясніть мені, де невибірковість? Багато хто пише “надайте мені охорону за рахунок держави”. Не дають. От вам відповідь.

Валерій Калниш: Народный депутат имеет право и это было, поправьте меня, это было не по его просьбе.

Анатолій Матіос: Без згоди потерпілого надати йому охорону у кримінальному процесі неможливо…

Валерій Калниш: Это вопрос.

Анатолій Матіос: Він пише відповідну заяву.

Валерій Калниш: Один вопрос согласиться, другой вопрос – предоставить.

Анатолій Матіос: Не так, просити. Сторона кримінального процесу повинна просити і давати згоду, тому що це певна процедура. Інші люди, які потрапляють в аналогічні ситуації, не отримують цього всього. І скільки би ми не говорили, що це роса, всі будуть говорити, що це не роса. І скільки би політики чи керівники правоохоронної системи не говорили про відсутність вибірковості, не вірю, не вірить народ. Я більше, вибачте, цинічний через обізнаність багатьох закулісних речей, які не потребують…

Валерій Калниш: Давайте про закулисные вещи, не про Мустафу Найема.

Анатолій Матіос: Дай Бог йому здоров’я, я йому співчуваю як людині, яка отримала тілесні. Але не можна своє его виплюскувати на реформовану ним же правоохоронну систему.

Валерій Калниш: Ну вот здесь мы по-разному относимся. Итак, мы можем об этом говорить до конца эфира, но есть и другие вопросы.

По поводу закулисья. Скандал незадолго до майских, скандал с НАБУ, САП, прослушка Холодницкого. Кое-кто, а этот кое-кто имеет фамилию, зовут его Вадим Карасев, политолог, сказал, что в этом заинтересованы лично вы. Я процитирую господина Карасева на Facebook, он  написал: “История конфликта между ГПУ и САП подавалась в медиа как противостояние старой прокуратуры и новых антикоррупционеров. На самом деле идет кадровая борьба после того как военный прокурор Матиос проиграл борьбу за пост главы ГБР, его ставкой стала САП. Напомню, что после запуска ГБР военная прокуратура будет упразднена, а САП останется”.

Анатолій Матіос: Найдосконалішим політтехнологом у державі є Вадим Карасьов, усі його прогнози почили в бозі і жоден не виправдався. Якщо би він читав хоча би законодавство, то упразднить один орган, відмінивши інший закон неможливо. Військова прокуратура була, є і залишиться, функції міняються, це перше. Друге: я не програв конкурс на ДБР. Я з іронією споглядав на політичну боязнь дати право мені, я вважаю, що по життю і по досвіду одному з найдосвідченіших керівників, які уміють будувати щось із нуля, зробити для держави добро. Це амбітна ціль і я мав таку амбіцію. Я з іронією дивлюся на той острах, коли мені за результатами всього дали два голоси нібито за моє призначення. Це було смішно, але це треба було пройти. Я єдиний в державі довів, що я пройшов поліграф, здав тести майже в 50 років, пройшов усю лінійку. І повірте мені, що не започаткований ще Бог знає коли, коли почне свою роботу ДБР – це біда для держави. Ми повинні виконувати всі задачі під час військового стану, війни на вчора, це друге. І щодо кар’єрних…

Валерій Калниш: Что вы САП хотите возглавить.

Анатолій Матіос: Якби я хотів очолити САП, то я повинен був би зрозуміти одну річ. І для Карасьова окремо зараз скажу, може, прочитає чи почує. Керівника САП обирає комісія, перехідні положення по комісії закінчилися 15 квітня. Тепер треба обрати нову комісію від Верховної Ради 7 на 4, яка проведе конкурс, після конкурсу мають бути міжнародні партнери, потім Генеральний прокурор з декількох вибере і може, призначить, якщо погодиться громадянське суспільство. Я дуже скептично ставлюся до “любові” балакучих реформаторів, євро-доларових оптимістів, це можна іншими епітетами називати, які би лояльно до мене ставилися. Я роблю роботу, яка називається одним: я повинен підтримати, зацементувати, застрахувати і підстрахувати українську армію, яка і буде, і є запорукою нашої перемоги, раніше чи пізніше.

Механізми, про які говорить Міністр внутрішніх справ, дещо поділяю. По тактиці руху, куди рухатися, не вважав би доцільним озвучувати. Але можна зробити за принципом тисячі і одного китайського Парижу, коли обезкровлений, що стікає кров’ю від відсутності ідеї, відсутності підтримки квазі “ДНР” та “ЛНР” попроситься сам. Я знаю статистику: за минулий рік через зону розмежування проїхало туди і назад більше 7 мільйонів населення. Весь “ДНР” і “ЛНР” був у Києві чи по території України. Верховна Рада говорить, що має бути прийнятий закон про прощення, хтось говорить закон про колаборацію. А я хочу запитати: люди добрі, а ви взагалі історію читали? Подивіться післявоєнну Францію, коли червоні партизани макі наділили себе правом від суспільства давати оцінку колаборації. Один з керівників макі сказав: ми робили дуже багато речей, ми дивилися на обличчя цих людей, які нібито співпрацювали з загарбником. Але ми забули подивитися їм у серце, ми наробили дуже багато біди. Я за те, щоби ми спочатку дивилися в серце кожного українця. Не те, що він тільки говорить, не те, що він мавпується у натовпі, коли його заводять, а щоби ми подивилися в серце кожного українця. Він хоче одного, ментальність не зміниш: садок вишневий коло хати, стабільність, розуміння заробітку, майбутнього своїх дітей і все.

Валерій Калниш: Правильно ли я понял: неназначение вас главой Государственного бюро расследований вы считаете решением политическим и никак не связанным с вашими профессиональными качествами?

Анатолій Матіос: Я вважаю це не політичним рішенням, а страхом політиків перед можливістю дієвої роботи на благо держави. Я сміюся з цього, на те вони і політики, ніхто їх не пам’ятає, а моє прізвище не треба рекламувати.

Валерій Калниш: Это появилось буквально за несколько часов до нашего эфира. Я уже упоминал о том, что Юрий Луценко 11 мая в пятницу выступал на форуме Острог Forum. Там было несколько новостей, одна из них касалась Савченко. Я процитирую по Украинской правде: “Слідство встановило імена російських полковників, які давали зброю народному депутату Надії Савченко дляздійснення терактів у центрі Києва”, – заявив Генпрокурор Юрій Луценко”. Цитую Генерального прокурора: “Ми довели, що конкретні полковники Російської Федерації видавали їй зброю для терористичного акту в центрі української столиці”. Вам что-то известно по этому поводу или я несколько забегаю вперед?

Анатолій Матіос: Процесуальне керівництво розслідуванням Службою безпеки кримінального провадження відносно нардепа Надії Савченко здійснює військова прокуратура. Я би ніколи не взявся виконувати закон при сумнівності якихось обставин, які би давали мені підстави говорити, що це є чи політичне замовлення, чи інспірування, чи моделювання ситуації, потрібної політикам. Щодо заяви Генерального прокурора, я завжди маю з ним досить серйозні дискусії, особливо коли він розповідає доповіді, які йому відповідні за статусом, що він керівник, здійснюють прокурори в тих чи інших провадженнях. Я не вітаю таку його заяву. Говорити доконаним фактом, що ми довели було би передчасно. Ми маємо відповідні відомості, отримані від суміжних правоохоронних органів, які виконують доручення слідства і все це стане предметом тих доводів, фактів і доказів, які будуть наведені в обвинувальному акті. Я думаю, що ми за декілька місяців закінчимо розслідування. Буквально наступного тижня буде результат психофізичної експертизи з використанням поліграфа, яка робилася на вимогу самої підозрюваної народного депутата Савченко і там буде багато відповідей. Декілька експертів робили абсолютно незалежний фаховий аналіз даних нею свідчень.

Крім того хочу сказати, я маю право на це як один із тих, хто є в групі прокурорів. Вчора ми провели експертне відтворення подій і хочу сказати, що міномети, які були привезені підозрюваним Рубаном і підозрюваною Савченко і ті міни, які були попередньо привезені окремо від мінометів, вчора були випробувані на полігоні у тій траєкторії як це планувалося. Тобто, обстріл Верховної Ради з території Труханового острова. Це діючі міномети, вони придатні для стрільби і для нанесення уражень. У мене є навіть відео цього відтворення, слідчої дії. Я хочу сказати, що я маю зараз суб’єктивне, яке базується на об’єктивних даних переконання, що всі виказані і всі озвучені під час подання у Верховній Раді дані, які навів Генеральний прокурор, дійсно мали і мають місце. Якість доведення і якість державної позиції публічного обвинувачення буде публічною, прозорою після направлення обвинувального акту до суду. Все інше я би не хотів констатувати. Мені шкода Надію Савченко. Я її знаю давно і військова прокуратура саме та, яка добилася засудження військових ГРУшників Російської Федерації Александрова і Єрофєєва, на яких вона була поміняна. Ми стали квінтесенцією, завдяки зусиллям політиків, але процесуально це стало можливим після засудження ГРУшників, вони отримали 14 і 15 років і були поміняні, вони визнані українським судом винними. І Надія повернулася. Кредит довіри, віра в месію з боку українського народу розбилася об абсурдність її світоглядних речей, котрі настільки контраверсійні…

Валерій Калниш: Как вы думаете, а что могло произойти? Действительно ли она могла быть завербована или это какое-то свое представление о том, как должны развиваться события в стране и, в частности, уничтожение Верховной Рады в какой-то непонятной конструкции стало как способ решения всех проблем?

Анатолій Матіос: Я би не хотів озвучувати найтрагічніші сентенції моїх роздумів, які базуються на глибоких знаннях закулісся, але скажу так: не мені її судити. Моє завдання – об’єктивно підтвердити чи спростувати ті доводи, докази і факти, які виконані в дії тими чи іншими особами. Тобто, є порядок того, що відбувалося. я повинен дати йому оцінку відповідно до Кодексу. Якщо ми дамо, ми підемо в суд і суд призначить те рішення, вірить, не вірить. Пригадайте оцю двотижневу вакханалію, поки було засідання комітету, який дав згоду на притягнення Савченко. Я вам більше того скажу, коли я приніс подання у Верховну Раду, Генеральний прокурор не читав, я приніс ці подання, їх реєстрували і я приніс документ, фактично він був без розголошення.

Я виходжу з Верховної Ради і зустрічаю обличчя в обличчя пані Надію Савченко. Дивлюся – у неї перехилене плече, вона тримає сумку на плечі. Я кажу: “Надю, ви що, каміння носите в сумці?” І без задньої думки беру під низ сумку, вона така жіноча, велика, там атомну бомбу можна тримати (у будь-якій жіночій сумці), жартую. І я намацую рукою гранату. Я знаю, що таке граната, я кажу: “Віддай сумку, Надю!” Вона: “Ні”. Кажу: “Ну у тебе там заборонені речі”. Вона руку в кишеню. Кажу: “Надю, не треба гладити свого Стєчкіна”. Вона каже: “Я сьогодні не зі Стєчкіним”. І слава Богу, що вийшов народний депутат Левус, я відволікся на секунду, кажу: “Андрію, ви з нею воювали, ви пройшли війну, робіть щось, тому що ця людина зайшла у приміщення Верховної Ради зі зброєю”. І мало того, мене народні депутати повинні носити на руках, бо після цього за три дні був прийнятий закон, який забороняє і дозволив управлінню державної охорони доглядати в органах державної влади (Кабмін, Адміністрація президента, Верховна Рада) народних депутатів, які мають право носіння зброї, тепер ніхто не може зі зброєю зайти під купол Верховної Ради.

Я розповідаю зараз багато закулісних речей, але я це роблю для чого? У житті буває багато нібито випадковостей, але я точно знаю, чому я це зробив. Я переживав, я можу це тепер сказати, що на той момент в поганому емоційному чи будь-якому іншому психологічному стані чи з іншою мотивацією Надя Савченко зайшла під купол, де сидить моя рідна сестра. Мене родинний інстинкт просто спонукав, я не міг її зупинити, я не міг відбирати сумку. Це було не досить приємно, бачити її руку в кишені пальто, в якому в неї зберігався пістолет.

Валерій Калниш: Я напомню, что произошло несколько дней спустя. Заседание, когда Савченко сидела в зале, где проходит согласительный…

Анатолій Матіос: Це в той же день було.

Валерій Калниш: Проходит согласительное заседание и она говорит: “Хотите, я покажу гранаты? Вот вам гранаты!” И она достает гранат, фрукт. Вот это тогда как трактовать? Это пиар-ход, просто, извините, юмор ха-ха-ха? И действительно были у нее гранаты в сумке?

Анатолій Матіос: На той день, коли був комітет, уже не було, бо був догляд.

Валерій Калниш: Нет, когда вы вот эту сумку прощупали, были гранаты?

Анатолій Матіос: Так. І народні депутати, які підійшли до неї, виводили з зали, спромоглися вивести її за межі Верховної Ради, вона сіла в машину і там залишила це все, вони не змогли забрати в неї ці гранати. Я не можу сказати, скільки там було гранат, але мінімум три. Тонка шкіряна чи зі шкірзамінника глибока жіноча сумка, яка відтягує плече не зовсім худої чи знесиленої на той момент жінки, Надя має міцну статуру.

Валерій Калниш: И главное, у меня возникает вопрос: а зачем? В этот день, когда произошел этот инцидент, о котором вы рассказываете, была вероятность того, что она могла их взорвать внутри сессионного зала?

Анатолій Матіос: Гадати про минуле – це невдячна справа.

Валерій Калниш: Возможно, вы допрашивали ее, или не вы…

Анатолій Матіос: Вона не стверджувала, вона і не спростовувала, але ті народні депутати, які підійшли – колишній її командир Тетерук, Левус і ще інші народні депутати, вони спромоглися її переконати покинути залу під куполом. Повірте, що убойна сила осколочних гранат чи будь-яких інших у закритому приміщенні могла принести надзвичайно великої шкоди. Суть не в тому. Людське життя безцінне, будь-якої людини. Але на епатажі несприйняття тих чи інших політичних процесів, які відбуваються чи придумування велосипеда державотворення через гранату – це абсурд. Люди добрі, кого ми пообирали?! Якщо освячений недоторканністю народний депутат може прийти з гранатою у Верховну Раду і давати собі право припиняти чи хотіти припинити інше життя і таким чином переформатувати політичні устої держави – це абсурд, значить щось не те в цій консерваторії. Я ще раз говорю: політики, ідіть до офтальмолога, який називається закон, прокурор чи військовий прокурор, ми вам виріжемо катаракту.

Валерій Калниш: Вы несколько раз упомянули слово “политики” во множественном числе.

Анатолій Матіос: Так.

Валерій Калниш: Правильно ли я понимаю, что не одна Надежда Савченко разделяла и разделяет, хотя не знаю, может быть, она сейчас уже поменяла свое мнение о смене режима в Украине через гранату? Я не прошу фамилий.

Анатолій Матіос: Я одразу вас поправлю. У нас немає режиму, у нас є легітимно обрана влада…

Валерій Калниш: Да-да.

Анатолій Матіос: Якій делегував права народ.

Валерій Калниш: Абсолютно верно.

Анатолій Матіос: Режимом у нас називають фашиків і “ЛНР-ДНР”.

Валерій Калниш: Речь идет о том, что во время опросов, я не прошу фамилий, в этом конструкте, где как говорил Генеральный прокурор минами забрасывается Верховная Рада, Надежда Савченко с автоматом добивает выживших… Есть другие народные депутаты в этом процессе? Или это эксцесс исполнителя, одного народного депутата Надежды Савченко?

Анатолій Матіос: В чужу голову не залізеш, трепанацію щодня робити неможливо. Виверження того абсурду і словесної полови, які здійснюють політики – це їхня робота, вони за це не несуть відповідальності. Хто сповідує такі принципи, чи готовий він це вчинити практично, то ні, я не знаю жодного такого. Я знаю дуже багатьох народних депутатів, я знаю їх світогляд. Але я скажу: хто би на якого бога не молився – північного чи західного, вони всі українці, у них ця ментальність “я тут старший на території, це моя держава, я буду грабувати, чи буду її розвивати”, але вони – українці. У них немає азіатського мислення північного сусіда, але вони кожен по-своєму розуміють. Та ніхто з них під куполом Верховної Ради не є настільки яструбом, щоби собі ж подібних спонукати змінити державу шляхом гранат чи розстрілювання. Ми дуже багато уваги приділили пані Савченко…

Валерій Калниш: Да.

Анатолій Матіос: Але ще раз вам хочу сказати, що оцінка буквальних дій. За думки не судять, за словесну полову політиків не можна притягнути до відповідальності. Але коли ці заклики перетворюються у конкретні дії шляхом того, що всі бачили – міни, міномети, гранати, автомати – це говорить про те, що людина прийняла рішення. Надя Савченко такої високої думки про себе, не знаю чому, з яких мотивів, такою собі… Навіть у записах, які робили відповідно до вимог норм закону, вона говорила: “Я – Жанна д’Арк”. Чекай, тебе ж ніхто не уповноважував і у нас не є боротьба з загарбником…

Валерій Калниш: Мы действительно много внимания уделили Савченко, но я все равно не могу найти ответ на один вопрос: не делается государственный переворот усилиями даже двух человек.

Анатолій Матіос: Є точка збурення і є хаотичний рух, який уже починається внаслідок настання хаосу. Основний розрахунок був зроблений на те, що хаотичний обстріл (48, здається, мін було привезено до міномету), 48 мін, які лягли в урядовому кварталі, привели би до хаосу, нерозуміння, що взагалі відбувається. А декілька черг (ми бачили приклад вірменського парламенту), декілька черг, коли було весь уряд Вірменії розстріляно в парламенті, призвів до зміни державної системи тієї країни. Це не перший випадок, коли через призму цього заклятого місця, яке називається Верховна Рада уже намагалися обезголовити хороше, погане, те, що люблять або те, яке ненавидять керівництво держави і тим самим розвалити державу в хаос. Гуляйполе в нас відоме, історія повторюється спіраллю тощо. Але якщо ті, хто приймають рішення уповноважені легітимно через обрання, через демократичні процеси керувати державою, краще, гірше, не суть важливо, були би поранені чи знищені у стінах Верховної Ради, що би наступило?

Валерій Калниш: Хаос, конечно.

Анатолій Матіос: Що таке хаос? Нам треба захистити. Поляки би хотіли, я не обвинувачую їх. Поляки би хотіли захистити західний кордон, Буковину хотіли би захистити румуни, Закарпаття захотіли би наші партнери угорці… Всі би захотіли захистити країну як Польщу 1939 року, коли німці з одного боку напали і Чехія трошки відідрала від Польщі, і потім через два тижні і Радянський Союз уже загарбав частину Польщі. Тобто, обезкровлена, обезголовлена держава чи країна від своєї влади є ласою здобиччю, ласим трофеєм для всіх, хто бачить, що щось лежить неприкаяне і некероване. Ми не можемо цього допустити. Я страшенно люблю свою державу, я страшенно люблю країну, в якій я живу. Я є вкурвлений українець, так говорять про гуцулів, я з Буковини, на нас кажуть, що ми дикі українці.

Ми виросли у кислотному середовищі і ми менше жили при Радянському союзі, ніж всі інші – східна, центральна Україна, тому що Радянський Союз прийшов 1940 року на неповний рік, а потім після війни 1946-го тільки почала встановлюватися радянська влада. Моя покійна бабця, царство небесне, говорила: “Толику, внучку! Якщо буде хтось тебе питати, щоб ти знав: ти звідти, де нема, не треба і не потрібно радянської влади. Але ніколи це ні при кому не кажи, бо серед трьох буде один сексот, який тебе замендує”, – це діалект, тобто, на тебе настукає. Я це з молоком і при вихованні з малолітнього пам’ятаю. І саме тому я кажу: я не хочу, не буду, і слава Богу, що птеродактилі комуністично-соціалістичних рухів від Симоненка до Мороза більше мені не палахкотять перед очима. І слава Богу, що моя донька в 13 років питає мене “А хто такий Ленін?”