29.05.2012 р. у м. Києві за ініціативою Українського союзу промисловців та підприємців відбувся круглий стіл на тему: «Проблеми провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення та торгівлі спеціальними технічними засобами».

Тези виступу на круглому столі:

В силу певних обставин, дуже добре знаю тематику, яка сьогодні піднята на цьому зібранні. Відсутність чіткого, а не двоякого визначення, що таке є спеціальні технічні засоби, призводить до того, що дуже часто абсолютно побутовий прилад у вигляді мобільного телефона, веб-камери та будь-якого телевізора, що має USB-порт та відеореєстратор, можна навіть за однією ознакою віднести до спеціального засобу негласного отримання інформації.

Інститут спецтехніки і судових експертиз СБУ перебуває в архаїзмі наукової думки далеких 90-х років, внаслідок чого жодного виробу типу «Едісон» інститутом за останні п’ять років не винайдено і не виготовлено. Драконівські методи гіперконтролю спецслужб фактично «вбили» практичну наукову думку і творчість в цьому сегменті, а той, хто не з працівників інститутів спецслужб ризикує це робити, потрапляє під кримінальну відповідальність.

На мою думку, розробку та придбання виробів подвійного призначення та електронних технічних засобів спеціального призначення потрібно нормативно розмежувати і не пов’язувати з кримінальною статтею про їх використання.

Зараз наш ринок розробки спецтехніки, на відміну від Росії, Китаю, США та інших країн фактично знищений.

Що можна говорити з цього приводу, коли з моменту впровадження нової редакції статті 359 ККУ близько півтисячі осіб потрапили під кримінальне переслідування.

Обґрунтовані, але не виважені та не деталізовані положення законодавця щодо захисту державних інтересів в сфері СТЗ призвели до порушення основної юридичної аксіоми: до цього часу чітко (без подвійного трактування. – А.М.) не визначена дефініція віднесення предмету до виробів СТЗ. Незнання положень закону не звільняє від відповідальності, але як людина може розібратися, що є СТЗ, а що – ні, якщо критерії віднесення таких виробів є закритими для громадян?

Регулювання існуючих спірних питань щодо СТЗ бачу однозначно таким: декриміналізація кримінально-карної складової за розповсюдження й придбання тих предметів, які у більшості країн світу зазначаються як побутові прилади й не мають ніякого відношення до СТЗ, якими користуються державні інституції. Так склалися реалії життя, що зараз в державі немає незаангажованого органу, який уповноважений був би прийняти це рішення, виходячи не з корпоративних інтересів окремо взятої спецслужби, яка відповідає за національну безпеку й дотримання конституційних прав громадян.

Потрібно усунути ці недоліки і спільно з громадськими організаціями, а не тільки за пропозиціями спецслужб, дати чітке визначення СТЗ шляхом внесення відповідних змін до Постанови Кабінету Міністрів, яка була підписана нині діючим Президентом ще у 2004 році.

Якщо відповідати на пряме запитання, чи знаємо ми, чим займаються охоронні структури, то відверто скажемо: вони незаконно прослуховують та переглядають; вони не притягуються до кримінальної відповідальності, бо там працюють колишні «ми»: колишні міліціонери, податківці й так далі.

Служба безпеки, попри все моє шанування до неї, ввібрала в себе триєдину функцію: вона виявляє, проводить технічну експертизу виробів на предмет віднесення до СТЗ та ще й сама розслідує ці злочини. Отака колізія. При цьому жоден суддя не знає і не може знати, що таке спецзасіб СТЗ, і для нього будь-який документ із відтиском «експертиза СТЗ» – це докінчена інформація, хоча результати експертизи є не прямим доказом, а лише допустимою інформацією.

Найстрашніше те, що внаслідок вищенаведених перегинів і нечіткого юридичного визначення СТЗ, пересічні люди (а це найбільш інтелектуальна і прогресивна частина суспільства, яка розбирається і цікавиться технологіями ХХІ сторіччя. – А.М.) зараз сидять і думають: «Якщо я буду щось робити і використовувати прилади, які якийсь експерт віднесе до СТЗ, то мої діти будуть вважатись дітьми засудженої людини зі всіма наслідками,що витікають з цього». Тому зараз інтелектуальній технічній еліті суспільства важко й страшно. Вони не повинні нести відповідальність за те, чого вони не розуміють.

Ми постараємось донести до керівництва держави й до відповідних підрозділів Адміністрації необхідність підтримки й можливого найшвидшого розгляду Кабінетом Міністрів змін, ініційованих з боку профільних громадських організацій. Ми повинні прискорити визначення чіткої методології віднесення засобів до спецтехніки.

Security UA: Анатолію Васильовичу, за продаж так званих спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, під які підпадають товари, що за кордоном знаходяться у повсякденному вжитку, громадян України засуджуть. І ця ситуація вже набула розголосу у ЗМІ, проте, нічого не змінюється. Як Ви думаєте, чому?

Анатолій Матіос: Це питання повинно бути підняте уповноваженими органами чи громадськими організаціями з винесенням його для дослідження Інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, або шляхом відповідних пропозицій через депутатський корпус для внесення законодавчих змін. Оскільки механізм прийняття цих рішень забюрократизований і дуже тривалий, я мало вірю в швидке вирішення цієї проблематики.

S.UA: Для кого є вигідною ця абсурдна ситуація?

А.М.: Я не вірю в конспірологію й усілякі таємні змови. Є рутинна проблематика неповороткості української – та і будь-якої – бюрократії, яка була, є й залишиться. Поки українця не дзьобне півень, він зі своєї хати нікуди не посунеться. Якщо це буде стосуватися тільки окремих людей, або це не буде шкодити іміджу держави, то так воно все й буде тягнутися.

S.UA: Може, тому, що СТЗ можна використовувати в боротьбі з корупцією, з тими ж чиновниками?

А.М.: Прийняття нового кримінально-процесуального кодексу, рішення Конституційного й Верховного судів щодо практики визнання допустимості доказів, отриманих тим чи іншим шляхом, не дають можливості говорити про ефективність застосування СТЗ. Від того ми й повинні відштовхуватись.

Чи стане це одним з технічних механізмів викорінення корупції, чи ні – питання дуже дискусійне. Неможливо боротись із корупцією тільки шляхом використання технічних засобів. Має бути громадянська позиція тих, хто сприймає явище корупції або не сприймає.

Після завершення заходу Анатолій Васильович приділив час розмові із головним редактором Security UA, під час якої були порушені деякі світоглядні питання щодо функціонування приватного сектору безпеки у сучасній Україні.

S.UA: Зараз триває пошук шляхів реформування МВС, вивчення досвіду багатьох країн — не лише європейських, а й, зокрема, США чи Грузії. Зрозуміло, що при реформуванні правоохоронна система жодної з країн не буде просто скопійована, а буде створений український варіант. Чи можете Ви назвати, які риси системи внутрішніх справ якої країни варто було б запозичити і адаптувати для української моделі?

А.М.: Система правоохоронних органів – це фактично хірургічний «скальпель» держави, інструмент примусу, контролю й недопущення якихось загроз. Не бачу, що тут можна вигадати нового. Найближчою українським реаліям мені видається система організації, контролю, дотримання законності й правопорядку у Франції. Система структури, вирішення проблем суспільства і функціонування Міністерства внутрішніх справ Франції повністю відповідає українському менталітету, і її ефективність доведена 200-річним періодом її функціонування. Система, яка була побудована Наполеоном Бонапартом і втілена в життя віртуозним поліцейським міністром внутрішніх справ Фуше, досі ефективно діє. МВС у Франції займається навіть виборчими процесами. Тобто все, що стосується внутрішнього життя, функціонування системи суспільної безпеки, дотримання прав особи, забезпечення реального волевиявлення громадян входить до компетенції міністерства. Там є цивільні й кримінальні департаменти, але наявність єдиного центру прийняття рішень при жорсткому контролі суспільства через міністерство юстиції виключає двояке, або кожен раз інше, трактування закону.

Тому я бачу, що найадекватнішою могла б бути система організації правоохоронних органів за французьким варіантом, але з певними відмінностями, які притаманні українській державі. І напевно у жодному разі не грузинський варіант, де менше, ніж в Україні, населення країни та, відповідно, чисельність правоохоронної складової.

Зрозумійте, українське населення – це основне джерело поповнення кадрів правоохоронної системи громадянами, які повинні сповідувати відданість громадянським і загальнолюдським цінностям за обов’язкової умови належної оплати праці та соціальних гарантій. Цього, на жаль, у нашій державі зараз немає. Оскільки, на мою думку, значна кількість членів суспільства, які поповнюють ряди правоохоронців, малоосвічена і нігілістично налаштована насамперед до своїх обов’язків – а не тільки прав – то, поки що, будь-яка система ефективно працювати не буде.

S.UA: Проект Концепції реформування МВС у його сьогоднішньому стані зберігає надання платних послуг з охорони підрозділами МВС. Чи вважаєте Ви, що надання платних послуг з охорони силами ДСО, Внутрішніх військ та спецпідрозділів — це властива міністерству функція?

А.М.: На моє глибоке переконання, усі платні послуги повинні надавати цивільні структури, діяльність яких повинна бути чітко регламентована законодавством. Це питання вже двадцять років мусолиться, однак ніякого рішення немає. Залучення державної служби охорони, внутрішніх військ, а тим більше різновидів спецпідрозділів на зразок «Беркута», «Титана», «Грифона» до надання платних послуг окремим громадянам та юридичним особам, – це неефективне розпорядження державними ресурсами і, насамперед, прямі передумови спокуси корупційного «годування» державних інституцій за рахунок комерційної складової. Важаю, що це жодним чином не додає ефективності державній діяльності по забезпеченні правопорядку.

S.UA: Тобто, це знову українська бюрократія? Чи якісь інші течії…

А.М.: Ні, це не бюрократична складова. З одного боку це відсутність відповідної системної аналітичної і законотворчої роботи депутатського корпусу, який приймає кінцеве рішення, а з другого – забалакування проблематики з огляду на корпоративні інтереси, у тому числі, при фактичному системному недофінансуванні, з боку МВС.

ДСО, маючи статус структурного підрозділу в системі МВС, відстоює свої інтереси, бо заробляє на цьому гроші. А це, погодьтесь, абсолютно не така важка й рутинна робота, як у дільничного інспектора міліції. Тим більше, не є таємницею те, що охоронювані працівниками ДСО клієнти, внаслідок мізерних зарплат міліціонерів, часто неофіційно доплачують працівникам міліції поза умовами угод про охорону. Це в корені не вірно і принижує як працівника міліції, так і державу в цілому.

S.UA: Як вважаєте, ця інформація доходить до Президента якимось чином?

А.М.: Я не можу в інтерв’ю давати будь-які судження щодо цього, бо ми не розмовляємо про те, через які канали надходить та чи інша інформація до Глави держави. Повірте, що до Президента доходить весь обсяг інформації про стан справ в тій чи іншій сфері, але не може одна людина фізично виконати і виконувати обов’язки й завдання всіх структурних підрозділів, які покликані забезпечувати функціонування інститутів держави. Тут надзвичайно велике значення має як людський фактор, так і фаховість і самовідданість людей, уповноважених на щоденне виконання функцій держави, насамперед її примусової складової.

S.UA: У більшості європейських країн, зокрема у Польщі, активно розвивається сектор приватних детективних послуг. При цьому детективні компанії займаються стягненням заборгованостей, розшуком осіб, розслідуваннями ДТП, пожеж та крадіжок для страхових компаній. Чи бачите Ви необхідність у законодавчому оформленні детективної діяльності в Україні?

А.М.: Необхідність у законодавчому оформленні детективної діяльності в Україні однозначно є. На мою думку, наявні різновиди проектів закону про детективну діяльність є в якійсь мірі недолугими, оскільки у більшій мірі вони занадто «пересмикнуті» в одну сторону з мінімумом обмежуючих факторів для самих детективних структур. Взагалі, відсутність таких законів, як «Про колекторську діяльність», «Про злиття і поглинання» та «Про детективну діяльність» шкодить як базі оподаткування, так і державним та суспільним інтересам.

Не є таємницею той факт, що зараз будь-яка охоронна структура займається незаконною детективною діяльністю, порушуючи при цьому більшість громадянських прав особи – у тому числі з використанням СТЗ – у повному обсязі. Промоніторте Інтернет – там безліч найрізноманітніших комерційних пропозицій, від негласного отримання інформації до незаконного стеження з фіксуванням на СТЗ. Тобто, попит на ринку є, а, відповідно, є і пропозиція. Гігантські обсяги оплати за ці незаконні послуги знаходяться винятково у тіні, а усе, що відбувається у тіні, є небезпечним і для громадян і для держави; до прикладу – зараз одна година незаконного зовнішнього стеження за особою в Україні коштує від 150 до 200 доларів США.

S.UA: Це ж, напевно, бізнес для міліціантів – розбиратись в господарських суперечках між суб’єктами підприємництва?

А.М.: Я не можу стверджувати те, що міліція має якийсь бізнес. Легально є перелік платних послуг, який затверджений відповідною постановою КМУ. Потрібно такі механізми відпрацювати й продумати такі закони, які не давали б можливості подвійного трактування положень нормативних документів. При цьому за незаконне здійснення приватної детективної діяльності має бути чітка й жорстка кримінальна відповідальність!

Зараз кожна діюча у державі фінансово-промислова група має надпотужні служби безпеки, які за технічним оснащенням, кадровим потенціалом (як я вже казав – там всі «ми» – колишні правоохоронці зі зв’язками у діючих структурах МВС, ПМ ДПМ, СБУ, прокуратури і т.д. – А.М.), практичними методами діяльності – і ще в умовах практично необмеженого фінансування! – перевищують можливості правоохоронних органів держави. У них є все – від спеціальних технічних засобів до служб незаконного зовнішнього спостереження, внаслідок чого ними майже щоденно проводяться оперативні комбінації, які межують з порушенням конституційних прав громадян та закону.

За підтвердженням цих висновків далеко ходити не потрібно – спеціалізовані на кримінальних новинах та корпоративних конфліктах інтернет-ресурси прямо рясніють роздруківками перехоплених телефонних розмов та прихованими фото різних непублічних зустрічей. Наскільки ефективна при цьому з боку держави складова контролю та недопущення цих незаконних дій, говорити не доводиться.

S.UA: Вам доводилось на такі факти натрапляти, працюючи на керівних посадах в УСБУ у Львові та Одесі?

А.М.: Кожен представник системного бізнесу переслідує власні інтереси: і проведення конкурентних війн, комерційного шпіонажу, спеціальних інформаційних операцій через підконтрольні інформаційні ресурси у цьому середовищі є повсякденною практикою. Нічого нового. Кінцевою метою будь-якої фінансово-промислової структури є отримання прибутків та надприбутків, і складовою цього є безпека власного бізнесу, напруження ситуації навколо конкурента та загарбницькі корпоративні «війни». Без прямої або опосередкованої корупційної допомоги у цьому з боку працівників правоохоронної і судової системи держави отримання матеріального зиску бізнес-структурами, при такій специфіці ведення комерційних справ, є неможливим. Так і є. Якщо це все робиться поза межами регламентованого законодавчого поля, це є незаконно і вкрай небезпечно для держави. Не є виключенням цього і території вказаних вами областей. Відомі суспільству приклади протидії державних інституцій таким незаконним речам не є таємницею, хоча викриті факти, нажаль, складають лише соту долю відсотка.

S.UA: Яким ви бачите місце та роль приватної охорони у забезпеченні безпеки громадян та їх майна? Чи відповідають цій ролі права та обов’язки, якими наділяє приватні охоронні компанії нещодавно прийнятий Закон «Про охоронну діяльність»?

А.М.: Будь-який закон, що пишеться «з нуля» й не мав до того національного аналогу, матиме всілякі серйозні юридичні прогалини. Я не вірю у беззаперечну ефективність його застосування. Є досить багато спірних положень, які можуть сприяти монополізації цього ринку та можуть довільно трактуватись державним регулятором. Подивимось, як буде на практиці. Буквально перші 2-3 місяці дії цього закону покажуть всі його прогалини.

S.UA: Існує думка, що влада протягом 20 років взагалі не приймала будь-яких кроків, щоб сформувати ринок охоронних послуг, адже вона трішки остерігається, що ця організована людська маса може виступити проти влади…

А.М.: Державна влада – це делегована і контрольована суспільством система інструментів регулювання і примусу при тій чи іншій політичній формі суспільного устрою. Думаю, доцільніше зараз говорити про українську державу, а не про владу. На мою думку, держава – це форма організації делегованих суспільством політичних і соціально-економічних принципів діяльності певних інститутів, які покликані забезпечити дотримання і реалізацію прав, обов’язків і свобод громадян. Тобто це інститути, які забезпечують встановлення і дотримання певних правилах існування і функціонування суспільства.

Якщо з боку держави не були установлені певні правила гри в окремо взятому сегменті суспільного життя – значить, це було не на часі, для цього не було матеріальних ресурсів, це не становило якоїсь помітної загрози або комерційного зиску для тих, хто мав би цим опікуватись.

Оскільки кризові явища й загрози ХХІ сторіччя (від економічної кризи, комерційного шпіонажу і до незаконного доступу до персональних даних через мережу Інтернет – А.М.) не є таємницею ні для кого – усунення вказаних загроз стало дуже на часі. Але поки що ринок охоронних послуг фактично загнаний у абсолютну тінь.

В Україні феноменально прогресивна законодавча база, але у нас ніхто не виконує закони й по справжньому прозорого і цивілізованого бізнесу в країні немає. Тому будь-хто з тих, що здійснюють офіційну чи напівофіційну охоронну діяльність, оптимізує свої видатки шляхом ухилення від сплати податків. Поки у державі не сформується суспільна свідомість необхідності обов’язкової сплати податків, у нас завжди буде тіньовий сегмент і корупційна складова.

Хоча, з іншого боку, – неможливо не ухилятись від оподаткування при такому податковому навантаженні. Це і є загрозлива для держави і суспільства, поки що, невирішувана колізія.

S.UA: Нова редакція Стратегії національної безпеки України, на відміну від попередніх редакцій, містить пункт про сприяння розвитку недержавної системи безпеки та законодавче забезпечення її діяльності. Як Ви до цього ставитесь?

А.М.: «Недержавна система безпеки» – я не дуже розумію це визначення; проте розумію безпеку окремо взятого громадянина, приватної власності та певного сегменту бізнесу. Усе, що є приватним, переслідує приватний інтерес, який не завжди може збігатись із інтересами держави та суспільства у цілому. Тому у держави повинні бути і є інструменти спеціального примусу для окремих представників того ж суспільства, або окремих його сегментів.

Вважаю, що приватна охорона не може підміняти функції держави, насамперед у забезпеченні дотримання конституційних прав і свобод громадян. Однак, забезпечення на комерційній основі проведення масових спортивних або концертних заходів, на кшталт Євро-2012 та виступів світових зірок, коли стюарди і волонтери можуть виконувати функцію міліції – є однозначно позитивним і необхідним для втілення, у тому числі шляхом нормативного регламентування такої діяльності у відповідному розділі закону «Про охоронну діяльність».

S.UA: У деяких країнах приватним охоронцям надають право застосовувати адміністративні арешти.

А.М.: У деяких племенах африканського континенту є право займатися канібалізмом, то що, нам це застосовувати і в Україні? Не бачу в Україні будь якої доцільності адмінарештів приватними охоронними структурами. У нас тоді за їх допомогою та за окрему плату охоронній структурі сусід щодня арештовуватиме іншого сусіда за лайку в свою адресу або погрозу вбити сусідську курку, що зайшла за межу.

В житті від концептуального визначення проблематики до реального реформування й досягнення кінцевої мети – дуже велика прірва. Проведення будь-яких реформ, які кардинально змінюють раніше діючі правила – це дуже важко. Людську психологію спротиву таким процесам перебудувати майже неможливо. Для того, щоб втілити реформи в життя, потрібен час і воля багатьох людей. Це і є рутинна праця, що потребує щоденної бюрократичної переписки для відстоювання тих чи чи інших позицій.

Якщо б суспільство було здатне жити без держави, то, я думаю, у нас і досі був би первіснообщинний лад. Наше суспільство, яке не знає, куди воно рухається й до цього часу саме себе не ідентифікувало, має стільки біполярних поглядів на життя, політику та устрій держави, що інколи аж лячно стає від цієї анархії.

S.UA: Тобто проблема не зверху, а знизу?

Усі проблеми в українських головах, які досить часто є не вельми свідомими і освіченими. Часто густо відсутність самоорганізації особистості й розуміння нею, що спочатку обов’язки, а потім – права, і спричиняють таку українську реальність, коли багато говорять, кричать «ганьба» і мало роблять. Наявність у щоденному житті практичних форм демократії не означає права вседозволеності.

Розумних людей у державі дуже багато, але є колізії «української ментальності», які абсолютно не залежать від волі вищого керівництва держави, оскільки пересічні люди у своїй більшості на місцях реально нічого не хочуть, не можуть і не вміють. Дуже часто у повсякденному житті люди вчиняють те, що заборонено як вірою, мораллю, так і законом. І це не залежить ні від держави, ні від її керівництва. Україна приречена дійти до точки біфуркації та пройти точку катарсису, після якої всі зрозуміють, що іншого шляху немає – треба засукати рукави, починати працювати і, саме головне, щось зробити конкретно, а не на словах.

Джерело: http://security-ua.com/index.php?option=com_k2&view=item&id=3413:usi-problemi-v-ukrayinskih-golovah-do-pitannya-derzhavnogo-upravlinnya-u-galuzi-bezpeki&Itemid=574&tmpl=component&print=1&lang=ru