3 листопада 2020 року.
– Анатолію Васильовичу, добрий день. Сьогодні хочу поговорити з Вами не про Конституційний суд, не про Донбас, хочу поговорити про локдаун. Ви на одному з українських телеефірів почали говорити про це, однак співведучі та гості не дали завершити думку. Сьогодні Європа закривається на локдаун: ми маємо Францію, Німеччину, я вважаю, що з часом це буде й Італія, й Австрія, й багато інших європейських країн. Що чекає на Україну? Я хочу спитати Вас з правової точки зору – чи можливий локдаун, і чи законний він? І що буде далі?
Добрий день, пані Уляно. Ми не можемо залишити поза увагою дату, коли ми з вами зустрілися – 2 листопада. Що зараз в Україні відбувається 2 листопада: наджорстка, наджорстока і позаправова політико-владна криза, пов’язана з рішеннями по КСУ. Але життя не зупиняється. Небо не впало внаслідок цієї кризи. Для пересічного українця, поза межами міста Києва, навряд чи зрозуміло, що відбувається з Конституційним судом і так званими перипетіями антикорупційних потуг, чи звитяг, чи поразок. Ще раз наголошую – 2 листопада. Якщо б наш уряд, наш гарант Конституції вміли б рахувати, то вони б порахували, що, згідно з Регламентом, сьогодні на Погоджувальну раду потрібно внести, як невідкладний законопроект, саме сьогодні, про введення локдауну чи про правові підстави введення локдауну на території України, пов’язані з розповсюдженням коронавірусу COVID-19.
– Поясніть чому саме сьогодні, а не завтра, на тижні?
Чому я почав з Конституційного суду, тому що знову буде звучати – Конституційний суд. Так от, 28 серпня поточного року КСУ своїм рішенням, яке є обов’язковим до виконання для всіх органів влади і управлінь, в тому числі, громадян і суспільства, прийняв рішення щодо Постанови №392 Кабінету міністрів, яка пов’язана з тимчасовим обмеженням прав і свобод громадян в період епідеміологічної кризи, пов’язаної з COVID-19. Що це значить? Ті, конституційні обмеження громадян, які були введені постановою Кабміну навесні….
– Тоді, коли Ляшко сказав, що він зумисно лякав….
Так, лякун Ляшко своїми правами безправного чиновника розповідав, як всій державі з 40 мільйонами населення забути, що таке робота, що таке дохід, забути, що таке соціальний захист, забути, що таке право на вільне пересування і так далі. КСУ визнав це незаконним, таким, що суперечить Конституції. Що після цього мало б відбутися? Нібито за Регламентом роботи Кабміну, який ніхто не скасовував, який затверджений ще в 2009 році, – Кабінет міністрів, прем’єр, зобов’язаний був надати доручення, в даному випадку згідно Регламенту, міністру юстиції пану Малюсьці, розробити з зацікавленими відомствами, органами та міністерствами законопроект (він може називати, як хоче – на розсуд уряду та доповідача, який доповідав би на уряді), який би регламентував виключно нормами закону обмеження прав і свобод громадян. Я можу зацитувати буквальні тези з рішення КСУ. Особливо, в частині того, чому я про це наголошую.
Конституційний суд наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина України є можливим у випадках визначених Конституцією – таке обмеження може встановлюватися виключно, наголошую, виключно законним актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. І встановлення будь-яких обмежень повинно регламентуватися законом.
– Анатолію Васильовичу, ще одне питання. Є закон про санітарно епідеміологічне благополуччя та про запобігання поширенню інфекційних хвороб, де також вказано про обмеження. Так можливо вони під цей закон і робили.
Цей закон передбачає відповідне фінансування, адже будь-який закон – видатки в державі.
– Однозначно, але там є обмеження…
Крім того, що обмеження… повинні компенсуватися державою в даному випадку. Що таке локдаун – повна зупинка фінансово-економічного, суспільного життя в обмеженому вигляді. Так обмеження можливі виключно за законом у випадку введення надзвичайного стану або військового положення, що теж приймає ВР за подання Презиента. У нас таких немає…
– Тобто нам потрібно ввести надзвичайний стан або військове положення, а зверху ще локдаун?
Ні, обмеження запроваджуються у двох випадках, коли є надзвичайний стан або військове положення, які регулюються двома окремими прийнятими законами – вони є. Але у нас немає військового стану, нема надзвичайної ситуації. Окремим законом у випадку того локдауну, про який говорять усі можновладці і міністр охорони здоров’я, і уряд, і заслуховують на ВР міністра охорони здоров’я про внесення відповідних змін до постанови Кабміну про обмеження прав і конституційних свобод….
– Яку скасував КСУ?
Яку скасував КСУ.
– Але, знову ж таки, скасував КСУ 28 серпня. А хто буде компенсувати той період, коли був у нас жорсткий локдаун?
Це питання майбутнього, яке не визначене, тому що немає джерел фінансування і виявляється, згідно з позицією голови офісу Президента, у нас і короновірусного фонду немає. Це була політична помилка назвати його “коронвірусний фонд”, це фонд з підтримки чогось невідомо чого, принаймні так я чув і так я зрозумів. Так от, не дивлячись на те, що, дай Бог, щоб такго не було, але за пронозами Міністерства охорони здоров’я нашого, може захворюваність вирости 10-15 тисяч, коли зупиниться система охорони здоров’я наша, не зможе “переварювати”…
– Анатолію Васильовичу, все дуже просто: чим більше тестуємо – тим більше виявляємо.
Саме головне, що казати: “Я ситий” і не мати їжі – не значить бути ситим. Не маючи закону – неможливо ввести те, про що говорить влада – неможливо ввести повторний локдаун. Правових підстав, будь-яких правових підстав для введення повторного локдауну держава, по-перше, – немає, по-друге, – не опікується цим і, по-третє, – не розробляє.
– Тобто будемо жити як Швеція: не було локдауну, всі ходили на роботу, всі хворіли і продовжують хворіти, а смертність виросла. Природний відбір.
Напевно, ця думка на життя має право, як найближча до наших українських реалій. Але коли органи системи влади, і органи влади не мають алгоритму – особливо від районів, селищних рад і областей – не мають будь-яких інструментів, як вести себе у даному випадку, тоді наступає розвал будь-якої системи. У законі про локдаун вносяться зміни до інших законів, які регулюють бюджетування, цільове спрямування коштів, компенсаторні механізми пов’язанні з втратою чи з тимчасовою непрацездатністю в наслідок зупинки підприємств….
– У бюджеті отакенна дірка! Куди ще щось компенсувати? Це перше питання…
Зразу відповім. Напевно залишок ковідного фонду і фінансування доріг треба однозначно не витрачати в ручному режимі до кінця року, а з моменту прийняття такого закону перевести виключно на цільове використання для медичної сфери і для громадян, як компенсатор, за яксь втрати.
– Їх не вистачить…
Зараз взагалі немає таких коштів, тому що ручний режим передбачає використання 65 млрд (гривень – ред.) на будь що: від зйомки фільмів до будівництва доріг на 1,6 млрд.
– У нас децентралізація. Скільки не намагається МОЗ з Інститутом економіки зробити зонування… “Червона” зона – ми розуміємо, що там не працюють бари ресторани – тільки на винос, не працюють спортклуби, дитячі садочки і так далі. Але місто чи область заходять у червону зону, а потім мер міста каже: “Я бачив вас десь далеко, тому що в нас бізнес помирає і ми будемо працювати”. Сенс зонування, якщо місцева влада на своєму рівні приймає рішення?
Все, що не врегульовано законом, – регулюється вільним трактуванням своїх повноважень на окремо взятих територіях. Якщо б законом було розмежовано, чітко дефініціями прописано, що “червона зона” – це коли от стільки, “рожева зона” – стільки і так далі. Це дає розуміння чому ця область…
– Це прописано постановою Кабміну…
Ще раз звертаюся до КСУ…
– Ні, зонування не було в тій постанові…
Зонування тягне за собою припинення деяких речей. Наприклад, як тільки відбувається зонування – “Укрзалізниця” припиняє залізничне сполучення…
– Єдиний, хто виконує “Укрзалізниця” – сьогодні припинили продаж квитків на 12 станціях.
Хто визначає рівень зонування? На підставі чиєї статистики?
– Міністерство охорони здоров’я.
Жодна область не дає тих підстав, або намагається сторонувати якісь речі, щоб не давати…
– Щоб не потрапити в “червону зону”.
Значить влада, у вигляді Кабміну. Замилює очі суспільству, не дає розуміння, що робити виборній владі, яка зараз до кінця ще не сформована – ні селищні всі ради, ні сільські…
– Чекаємо результати, але нічого не зміниться, думаю, буде ще гірше.
Саме головне у цьому законі про локдаун, з огляду на перспективи та політичний процес, так само були б внесені зміни, що у випадку такому-то можна відтермінувати другий тур якихось виборів, які не відбулися…
– Про це мова вже йде.
Мова й процедура – дуже різне. Чому я, як юрист, на цьому наголошую – за відсутності нормативного регулювання таких речей – буде вакханалія повна. Чому? Закон розробляється, повинен бути заслуханий на Кабміні, Кабмін представляє з проектом постанови до ВР, ВР повинна пройти через усі зацікавлені комітети, особливо з соцполітики, медичний – усі там будуть залучені. Після цього буде проголосований в першому читанні, в другому чи одразу за основу і підписаний Президентом. Рахуймо по часу – скільки треба особливо зі швидкістю прийняття нашим урядом…
– Два тижні…
…Нашим урядом, який зараз на локдауні, фактично, уряд збирається в режимі онлайн. Вони спілкуються по “зуму”. Відповідно, усі відповідні підрозділи зацікавлених міністерств – а там все прописано – потрібні консультації, потрібне зібрання урядового комітету, який обговорить з усіма зацікавленими відомствами… Міністерство економіки, Міністерство фінансів – джерела надходжень/джерела видатків. Для чого я це все говорю? Вибачите, що так в юридичну площину нудно переводжу. За відсутності будь-яких зусиль влади та Кабінету міністрів до прийняття закону про локдаун: перше, говорить про повну безпорадніть; друге, про моменти, що вони не дбають за народ; третє, що це нікому не цікаво на фоні політичної кризи. Політична криза – це рівень того чи іншого сегменту політиків з одного боку чи з іншого, куди втягнена інституція Конституційного суду… але воно собі йде, а життя у вигляді життя й смерті не зупиняється. Якщо не будуть регламентовані ці речі – наступить колапс.
Розгортання мобільних госпіталів. На якій території? Подивіться на законодавство – мобільний комплекс можна на землі, яка належить кому?
– Державі.
А якщо державна земля за межами населеного пункту? А землевласник у якого вилучено (землі – ред.) для суспільних потреб, який захоче, щоб йому дали гроші за оренду, чи перебування чи за знищення моєї землі, де я озиму пшеницю збирався (вирощувати – ред.). Багато таких нюансів, які повинен врегулювати уряд. Цього ніхто не робить. Для чого я ще це наголошую? Якщо би притомні всі політики і люди, хто у владі, розуміли, що політика – катавасії, колізії, протистояння – було, є й залишиться… Але є рутинні речі, які треба робити. Без цього закону, який: перше – не розроблений; друге – не розробляється; третє – не обговорений на Кабміні, не внесений до ВР – у нас локдаун наступить сам собою. Дай Бог, щоб його не було. Але ми бачимо 8700 захворівших в день, а після вихідних 6500…
– Це звичайна практика – люди на вихідних менше звертаються, тому в понеділок ми маємо зниження, а середа-четвер-п’ятниця – пік і знову вихідні.
Але телефонуєте до будь-якої лабораторії: “Я сьогодні здаю тест. Через скільки Ви мені його видасте?”. Це говорить про відтерміновану статистику, мінімум на тиждень.
– Вже не на тиждень. Хочу з Вами посперечатися, вже дві-три доби. Якщо раніше це було 14 днів, пізніше — тиждень. Сьогодні ми можемо говорити, що це є дві-три доби. Але знову ж таки, давайте будемо говорити відверто: закону немає, його ніхто не розробляє, його і не буде. Беремо за 100% те, що його не буде. Далі що?
Далі колапс державної влади, державного управління.
– Тільки через те, що відсутній (закон — ред.)…?
Відсутні інструменти – як мають діяти представники держави. Кожен на свій розсуд. Тоді у нас немає державності.
– Та зачекайте. Тоді у нас буде постанова Кабміну. Ще раз вийде Ляшко, ще раз почне лякати й “людей закриють”.
Кожен мер обласного центру, де є основні засади, або (голова – ред.) районної (ради – ред.), він буде визначати це по своєму. Тобто, у нас перестане існувати сама система органів державної влади й держави.
– Вертикалі просто.
Ні, держава.
– Ви вважаєте, що держава може (перестати існувати — ред.)? Сьогодні Зеленський каже, що смерть держави може бути через рішення КСУ, а Ви кажете, що в нас перестане існувати держава, якщо локдаун наступить сам собою.
Я поза часом маю можливість сказати, уже пройшло скільки років. Я бачив, як за рішенням Порошенка внесли відповідне подання постанови до Верховної Ради про оголошення надзвичайного стану. Так от, про те, що ввели надзвичайний стан люди здогадалися ті, які повинні виконувати функцію держави, днів через 10. Це показало, а я це достеменно знаю, що держава не здатна оголосити й виконати функцію надзвичайного стану, яка обмежує конституційні права та свободи громадян. Це друге. Третє, коли люди розуміють, що держава — це всього лише слово, яке немає ні інструментів, ні можливостей, вони влаштовують таку форму народовладдя як “вулиця”. “Вулиця” – є серйозним і страшним чинником впливу на будь-яку політичну конструкцію, ситуацію й так далі.
Політична криза накладена на політичні перепитії й кризу, пов’язану зі здоров’ям і смертю громадян і великої частини, не дай Боже, нації — приведе до повного розвалу. Ці речі не може не робити держава. Вона повинна прийняти цей закон. Тобто, завтра треба прийти до кожного, хто може…
– У мене таке враження, що Ви лобіюєте закон про локдаун. Ви маєте його вже написаним?
Я не маю його написаним, тому що це повинні робити всі міністерства і відомства. Тому що ці обмеження будуть торкатися всіх сфер суспільного життя, без виключення. Там є багато всяких нюансів. Це мають бути зібрані статистичні дані, зібрані пропозиції з усіх…
– Ви як свекруха, яка вчить невістку. Але ж невістки бувають різні. Одна — вислухає та зробить як каже свекруха, а інша — розвернеться й буде робити постанову Кабміну.
Вдале порівняння. Можна сказати, що це сексизм, але господар у хаті один — він чоловічого роду. Навіть саме слово “господар”.
– Точно сексизм. Тому я Вас прошу, ото не починайте.
Якщо невістка не слухає маму, а син слухає маму, то де потім залишається невістка? Вона йде в середовище соціально безвідповідальних людей, у вигляді пошуку на Tinder або інших мережах кращого життя.
– То Ви вже далеко зайшли. Анатолію Васильовичу, знову листопад. Знову політична криза й нехороші асоціації. Ми пам’ятаємо листопад-грудень 2004 року, ми пам’ятаємо кінець листопаду 13-го року. У нас щось змінилося?
У нас нічого не змінилося. У нас просто рівень отупіння влади в геометричній прогресії рухається до нуля або точки катарсису.
– Тобто, компресія в часі? Там треба було 10 років, а тут достатньо 7?
Може й швидше. Ніхто не знає.
– Вже швидше нема як, вже 6 (7 — ред.) є….
Я не думаю про те, чому такі закономірності у розвитку суспільства чи землі, як там розпорядився Всевишній. Я говорю про те, що якщо держава називається “держава”, то вона повинна робити на випередження й бути готовою. Закон про мобілізацію пишеться не під час війни, закон про державний матеріальний резерв пишеться не під час війни, а до того. І ці запаси робляться заздалегідь. А для того, щоб не вивозили маски члени комітетів різних, у період між локдаунами, в інші країни за комерційною ціною є обмеження, які дають заборону на експорт якихось речей.
– Коли маски вивозили заборона існувала.
Тим більше у законі можна прописати державно-приватне партнерство по підтримці, розробці та науковим дослідам у виготовленні нашої назальної вакцини.
– Ви вірите, що воно потрібно комусь?
Та воно потрібно людям! І якщо воно не потрібно владі, то воно потрібно людям. Для того, щоб влада чула людей — їй треба злякатися. Так от, я на рівні сухої важкозрозумілої, напевно, пересічному громадянину мови пробую сказати, що це треба робити. Лякати треба владу, коли суспільне…. Ну, 400 людей під Конституційним Судом налякали так владу, що декілька законопроєктів антиконституційних завтра поставлять на голосування?
– Зачекайте. Вони налякали владу, але не Конституційний Суд, Ви зауважили?
Я не знаю, хто кого налякався, але Конституційний Суд зробив публічне рішення в межах правового поля нині діючої Конституції, на догоду чи не на догоду тим чи іншим людям — нашим партнерам або послам наших партнерів. А влада пішла за принципом інституцій. Я не говорю про персоніфікований склад КСУ. Але ще раз наголошую, що в нас прем’єр, неповний Кабмін, який має більшість, який може це прийняти. Ну, якщо Малюська зміг за півтори доби написати закон по Конституційному суду…
– Ви його бачили? Він на одну сторінку.
Та Бог з ним. На одну, на півтори. Але він міг би написати відповідний закон і провести, відповідно, те, що передбачене урядом. Для чого нам уряд?
– Ви дуже класно сказали перед тим, що “держава повинна”. Між “повинна” і “держава робить”, “держава піклується” – величезна відстань. І чи буде вона скорочуватися чи не буде — зрозуміємо з часом.
Карантин або локдаун для будь-якої сталої економіки — це є надсерйозний стрес. Це мобілізація всіх можливостей або показування тих дір, де держава недопрацювала. Якщо наш локдаун, не дай Боже, може наступити, а до цього всі тенденції. Європа — тому підтвердження. Там, напевно, відносяться притомно до загроз. Якщо локдаун накладеться на політичну кризу, яка завтра знову буде мати свій пік, тобто, 3-го числа, з початком роботи Верховної Ради, у нас може наступити повний колапс. Тому що людське невдоволення по незабезпеченню людського життя у вигляді медичної допомоги, яку треба давати за гроші (йдеться про ковідний фонд – ред.) не для доріг, а для масового тестування й масового лікування, які відсутні в Україні.
– Препарати є. Анатолію Васильовичу, от чесно, не треба. Є й у приватних клініках, і в державних. Тут на Міністерство охорони здоров’я не дам “наїжджати”, тому що реально так воно і є. І то ми перевіряли особисто.
Міністерство охорони здоров’я є чудовим органом, яке є чоловіком без спроможності. Оскільки всі гроші, які йдуть за паціентом, знаходяться в абсолютно іншому місці. До сьогоднішнього дня не вирішено 300% надбавки для лікарів і відсутності оплати водія, який возить цих людей. Тому, ми можемо говорити 10 раз про ці всі речі. Але ще раз кажу, що на фоні політичної кризи забути й не достукатися або хоча би не спробувати достукатися до влади: “Негайно розробіть закон, уповноважте. Прийміть постанову. Не голова штабу, президент…
– Наше з Вами інтерв’ю я відправлю й до Міністерства охорони здоров’я, й до Кабінету Міністрів. Може вони просто забули?
Я дивився комедії Гайдая, класні такі, радянського часу. І не декомунізовані, слава Богу. Там була така фраза в “Кавказькій полонянці”: “Ви відправите, а я його відправлю до прокурора”. Так от, все, що зараз робить влада — буде робити з нею наступний генеральний прокурор. І не важливо, буде це Петров, Іванов, Сідоров…
– А може Матіос?
Не важливо, чи Матіос. Повинна бути система. Матіос — не система. Матіос просто дзвонить перед сліпими, палить перед глухими. Глухими і сліпими у нас є влада. На жаль, так є. Але саме головне, і саме страшне, що…
– Що розбудить владу?
Владу розбудить загальний нагляд, повернутий назад в органи прокуратури, по відношенню не до всієї економіки, а по відношенню виключно до державних органів і підприємств державного сектору економіки. Де найбільша корупція, де найбільше головотяпство, де найбільша недбалість і розбазарювання державних коштів. НАБУ з цим не справилося.
– Європейські партнери вас не підтримають.
Європейські партнери не підтримують нашу Конституцію. Тільки Венеціанська комісія…
– І GRECO.
І GRECO сказали, що це антиконституційно. Всі інші, по моєму, підтримують. Я не чув такого, щоби сусід прийшов і розказував як невістці жити з мамою. Не чув. Хіба що то кума…
– Анатолію Васильовичу, скільки ми даємо часу, скільки ви даєте часу для того, щоб прокинувся Кабмін, парламентарі, влада і так далі?
Кожна людина, коли зранку вмивається, чоловіки голяться, дивиться в дзеркало, і думають: мені соромно чи не соромно за прожитий день, чи за той, який я проживу. Я не можу давати часу владі.
– А давайте домовимося з Вами, два тижні, от, це той час, коли вони можуть ще встигнути. Далі ми через два тижні з вами зустрічаємося, робимо аналіз, що минуло за два тижні, прокинулися чи не прокинулися. Почули чи не почули.
Зрячий хай побачить, а слухаючий хай почує. Я повинен зробити те, щоб моє сумління, як того, хто щось розуміє у державному управлінні і в органах державної влади, а так само в наслідках їх бездіяльності, повинен це сказати. Я це, дякуючи вам, зараз роблю. Чи почує влада – не впевнений. Чи комусь це цікаво зараз у владі – не впевнений. Кожен на Печерських пагорбах думає: “Чим закінчиться політична криза?” Але вона закінчиться дуже погано, бо устами Президента у політичну кризу залучена вулиця. Вулиця у нас є неоднорідна – раз, другий, завжди вулиця є третьою некерованою силою. Вона може скеровуватись в якийсь бік, але саме основне, що хаос і вулиця є некерованими. Тільки 5% натовпу можуть розвернути натовп як вперед, так і назад. І не дай Бог нам українського бунту. Саме основне, що бунт, пов’язаний з загрозою смерті, він є страшніший, ніж з загрозою втрати політичної незалежності окремо взятим судом. Сакральну жертву у вигляді Конституційного суду, який є стовпом української державності, як інституція, ще напевно, не дай Бог, я говорю абсурдні речі, але можна пережити. Їх можна оновити, заново зробити, зробити конституційне засідання.
– Також так думаю.
Ну, на розсуд нинішньої влади, так, як я зараз це бачу. Але смерті людей, і близьких, і відсутність допомоги з боку держави – закінчиться погромами влади. Коли будуть призначати винним лікаря, який буде сортувати. Ну, де міг, хто міг придумати виключення…
– Анатолію Васильовичу, сортування зараз, на сьогодні, це Америка, це Іспанія, це Європа, це всюди. Сортування, воно таке і є.
Супер. Якщо би все діяло у нас за калькою Європи, Америки, інших країн.
– Ні, то не калька, то просто медичний термін, він існує давно. Він існує у всі епідемії, він існує в той момент, коли йде надзвичайна ситуація, лихо, тайфуни, пожежі, все решта.
Супер. Але є одна відмінність. Кожен народ є автентичним, не можна вживати слова, коли суспільство екзальтоване. Воно екзальтоване…
– Ну, давайте “COVID” не будемо вживати, давайте не будемо вживати “труна”, давайте не будемо вживати “смерть”. Ну, знову ж таки, так не можна.
Це все для притомних людей, які живуть в системі розуміння стабільності і розуміння, що турбується влада. Коли влада говорить, що ми будем вас ділити, сортувати, за сміття: це пластик, це папір, а це відходи, то люди перестануть сприймати.
– Така стадія хвороби, ось така стадія хвороби і ось така стадія хвороби…
Пані Уляно, я говорю те, що я чую. Я проїхався зараз по країні. Люди, які…
– Я розумію. Анатолію Васильовичу, чутливо абсолютно все сьогодні.
Так саме я тому говорю, якщо не розв’язується якесь питання – або воно екзальтує і ще більше напружує, або загострює сприйняття суспільством влади, це треба знівелювати. І не є важливим, чи ми порушуємо медичний протокол. Це не інфаркт міокарда, це всього-навсього визначення тих людей, першої, другої, третьої черговості надання лікарської допомоги. За віковою ознакою. Назвіть це так.
– Не тільки за віковою, а за важкістю перебігу і так далі…
Але перша, друга, третя група, це зрозуміло. Але коли бабцю, яка 50 років чи 45 пропрацювала на радянську державу і отримує мізерну пенсію, і їй кажуть, що “ти за залишковим принципом, як сміття, будеш відсортована, така, що не потрібно лікувати, треба лікувати молодих” – що буде?
– Такого не кажуть… Анатолію Васильовичу, скажіть, будь ласка, ваші ставки – буде закон про локдаун чи ні?
Я думаю, що вони приречені самі дійти до того, але хто? У нас колективна безвідповідальність. Про цю річ має дбати виключно одна людина, прізвище її – Шмигаль. Прем’єр-міністр дає доручення міністру юстиції готувати законопроект, як такий, що буде внесений через Президента як невідкладний. Така процедура. Поки не запущена процедура – нічого не буде. Це не написати на одному аркуші два речення, це – багатосторінковий, деталізований на всі випадки життя з урахуванням досвіду по постанові, по весняному локдауну, документ, який регулює життя людей. Якщо це не буде врегульовано… Чим можна загасити паніку? Коли прийде хтось спокійний. Чим можна загасити пожежу? Коли з’являється вода. А у нас закон – як вода для пожежі, надає алгоритм тим, де качати воду, який шланг вести до пожежі і як тушити – піною чи водою.
А цього нема. Тобто, власний розсуд… Що таке власний розсуд? Коли зупиниться все: тендери, Prozorro, закупівля на пальне…
– Анатолію Васильовичу, нічого не зупинялось у минулий локдаун.
У нас не було поганих стосунків з Білоруссю. У нас не було проблеми висохлого Криму. У нас не було постачання нафтопродуктів…
– Анатолію Васильовичу, я кажу про локдаун березень-квітень-травень місяць.
Правильно. Всі не знали, як буде.
– Prozorro працювало як працювало…
Не буду я говорити про стратегічні запаси накопиченні…
– Це точно, бо наші глядачі вже не витримають.
…накопичення пального у вигляді цистерн з бензином і дизельним пальним. Якщо вони закінчаться і не буде нових постачань, бо хтось внаслідок політично невірно зроблених заяв перекриє, і вертушка з цистернами не прийде у вигляді бензину і нафти, у нас зупиняться заправки. Після зупинки заправки що буде? Ви знаєте що таке переворот?.. Для того і є держава, вона повинна всі загрози враховувати і унеможливити їх стати реальністю.
Так от, що потрібно для перевороту? Я вам скажу: виключити світло і зв’язок. І не треба вам локдауну.
– Анатолію Васильовичу, позитив є?
Суспільно-патріархальний уклад української ментальності дає українцю завжди розуміння що, перше, моя хата з краю, садок вишневий коло хати, мій хутірець найкращий, а що буде у сусіда, нікого, за великим рахунком, не цікавить, крім того, щоб у мене не було гірше, а у сусіда було гірше, ніж у мене. Тому, кожен українець має запас міцності, але, у даному випадку, запас міцності має одну проблему – цей запас міцності має бути грошима від держави, але саме основне медикаментозно…
– Якусь банку трилітрову…
Це запас міцності кожної сім’ї, але для того треба, щоб банк працював.
– Банка…
Але що з банкою робити, якщо не можна поміняти долари у банку… Гроші під час надзвичайної ситуації, війни і локдауну перестають виконувати свою функцію.
– Я розмовляла з лікарями, у нас штам вірусу таки послабився, і це плата вірусу віролентності за те, що він пішов у маси. Чим ширше інфікування, тим слабший сам штам.
Бюджет Словаччини є досить невеликим, але в один день половину населення Словаччини було протестовано. Що забороняє нам зробити за тиждень тестування і сказати…
– А я Шмигаль?
Ви ставите мені питання, а я ставлю Вам питання.
– Дайте позитиву якогось…
Позитив? Я вірю в Бога і прошу Бога, кажу: “Отче наш”. Хай каже кожен. Кожному, що написано, – то й буде.
– Ще ікона Миколи Чудотворця є…
Це в грудні (свято – ред.). Але, у кожного, і у цієї держави, на жаль чи на щастя, буде рівно так, як написано, тут. І ми про це не знаємо.
– Ви фаталіст?
Я не фаталіст, я реаліст, і коли не робити те що треба на завтра…
– А який сенс робити, якщо буде так як там написано?
Є такий вислів у Сунь Цзи: завтрашня поразка – це погано підготовлена сьогодні перемога. Все. Перемогу треба готувати. Для того збирають боєприпаси, стріли, гармати, обладунки. Це як по військовому. А у владі, коли є локдаун, потрібно збирати гроші, ліки, запаси пального, тощо. Для того існує матеріальний резерв державний. А там, виявляється, 2 млрд, чи 20 млн, чи 2 млн миші з’їли, і НАБУ цього не бачить. А це є сама основна проблема у держави – НАБУ не бачить, їм не дають працювати.
– Ви вірите в Україну?
Я вірю в Бога, я щиро люблю Україну, у якій би формі вона не була, тому що тут мені рубали пуп. Я щасливий від того, що я – українець, і саме головне – я знаю, що робити, коли буде найгірше.
– Ви готові підставити плече своїй країні, коли їй буде погано?
Я готовий позбавити свою країну від бездарів, які не дають їй жити і душать її власними руками.
– Яким чином?
Буквально.
– Закличте нас і ми обов’язково це знімемо…
Це недалеко від вас – усі майдани поряд. І там навпроти стадіон. Як я колись казав, що у кожної Верховної Ради і влади є свій стадіон, як у Чилі… Не дай Бог, щоб у нас так було.
– Дякую, вам за розмову!