– Ви у ГВП вели статистику втрат від війни на Сході. Зараз є інформація, що небойові втрати усіх силових структур України у 2014-2019 роках загиблими та померлими від хвороб становили 3379 людей, що перевищує бойові втрати під час війни на фронті, які офіційно визначені як 3031 особа. Також з небойових причин поранено та травмовано 10718 силовиків, з бойових причин – 11694. Чому така велика кількість небойових втрат і що має робити держава, щоб їх було менше?
– Цифри, які ви навели, особливо небойові втрати, – страшні у своїх причинах і відображають стан втрат на момент мого звільнення з Міноборони в жовтні 2019. Я думаю, вони дещо більші на початок цього року. Не буду деталізувати, але армія та силові структури – частина нашого суспільства з усіма його проблемами. У розрізі недбальства, безпечності, поганої керованості, тощо. Я переконаний, що якби не рішення генерального прокурора Віталія Яреми створити військову прокуратуру у 14-му році, то керованість державою було б утрачено, процвітала б анархія зі зброєю в руках, а кількість злочинів та загиблих за відсутності контролю була б набагато більша. Саме такі страшні реалії будь-якої війни, де люди отримують до рук зброю. Така узагальнена статистика втрат ніким не була передбачена. Її за результатами даних ЄРДР складала тепер вже ліквідована військова прокуратура. У нас, у державі, яка воює, повністю зруйнована і не діє система військової юстиції. Ситуація взагалі не відповідає не тільки стандартам армій країн НАТО, а навіть конструкції північного противника. Якщо ми хочемо мати боєздатну армію та силові структури, зменшити небойові втрати – треба негайно створювати систему військової юстиції. Армія виконує накази та статути, якщо є командування, військова прокуратура, військова поліція зі слідством та військові суди за прикладом Ізраїлю. Такі інституції захищені особливим статусом і гарантіями, реагують швидко, розуміють специфіку, і їх жодні озброєні люди та війна не залякають. Але замість реформи навіть те, що ми встигли побудувати, – військову прокуратуру, – ліквідували.
Один раз військову прокуратуру вже знищували у 2012. Війна 2014 довела її крайню необхідність.
– Але ж є головний військовий прокурор Віктор Чумак, ви з ним ділитесь своїм досвідом?
– Досвідом можна ділитися, якщо звертаються. Але яким досвідом я можу поділитися з людиною, яка усе життя не мала відношення до слідства та прокурорської роботи і мало розуміється навіть у процесуальному порядку оголошення підозри? Наші світоглядні та професійні бачення точно різні. І це не виправити порадою, вчитися треба було раніше.
Прочитав, що Віктор Чумак призвався на військову службу та підписав військовий контракт. От скажіть, для чого, якщо він знав, що контракт буде припинено внаслідок ліквідації Генпрокуратури і початку роботи Офісу з другого січня 2020-го? Очевидно, що задля перерахування заново своєї вже генеральської, а не цивільної пенсії чи для чого? Не знаю, запитайте його. Якщо це правда, то пріоритети Чумак своїм вчинком визначив. Хоча десь у наглядовій раді йому було б набагато “тепліше”.
В армії з боку командира для підлеглих діє один принцип – роби, як я. Якщо підлеглі будуть виконувати свій обов’язок з такою ж якістю, як мій наступник, кінець такій армії та і букві закону кінець. Ось так я бачу і теперішню ситуацію щодо військових злочинів. Це сумно але небо ( як каже Чумак) на землю не впало. Це правда. Не впало. Просто держава і армія перед загрозами, які нікуди не поділися, завдяки такому “державницькому” підходу стали набагато слабші. І така, чи від невміння чи навпаки,слабкість нашої державності у військово-правоохоронному сегменті має правову кваліфікацію та конкретні прізвища, які для всіх не є таємницею зараз. Переконаний, що і не стануть.
– Але архітектором реформ прокуратури є Руслан Рябошапка, і він має підтримку наших західних партнерів, які довіряють напрямку змін.
– Партнерська підтримка іноземців та їхня дорадча участь не означає, що вони беруть на себе всю повноту відповідальності за стан нашої держави, за наше правосуддя та за боєздатність нашого війська. Правда в тому, що пан Рябошапка, а він є ідеологом та розробником цього закону, власне через персоніфікований “страх Матіоса” (а ми з ним мали досить жорсткий конфлікт під час його піар-роботи в НАЗК, а до цього органу суспільство і досі має суттеві претензії) з якогось переляку ліквідував в Україні всю військову прокуратуру, як необхідну для держбезпеки інституцію. Напевно наші іноземні партнери (США, Ізраїль, Канада, Німеччина, Китай тощо – військові прокурори яких приїжджали до нас по досвід), у яких зараз навіть без війни діють військові прокуратури і їх ніхто не збирається ліквідовувати, “не дотягують” до юридично державного генія Руслана Рябошапки. Чи може ще чимось “раціональним” наразі пишатися чинний генпрокурор – запитайте його.