– Військова прокуратура працює недавно, менше 6 місяців, але це вже достатній строк, тим більше в умовах війни. Де результати, де резонансні справи?
– Iнститут військових прокуратур був скасований Радою ще у 2012 році. У мотивацію цього рішення я, за браком часу, не хочу заглиблюватися – так відбулося. Залишилися цивільні прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері. На мою думку, це було щось таке між живим і мертвим, для номінального споглядання за тим розвалом армії, який відбувався.
Скажу так, що після мого призначення на посаду, нам довелося “з коліс” входити в реалії війни, які вже склалися на той час в Україні.
Нам довелося у найкоротші терміни розробити проект змін до закону “Про прокуратуру”, пройти купу всілякої бюрократичної й іншої, у якійсь мірі, політичної, діяльності для того, щоб обґрунтувати керівництву держави нашу позицію та особливо переконати депутатський корпус у необхідності такого кроку й проголосувати вже під кінець каденції Верховної Ради минулого скликання.
У серпні місяці таке рішення було прийнято. З моменту розроблення проекту пропозицій до голосування у Верховній Раді і підписання президентом змін до закону пройшло 10 днів.
Це надзвичайно швидко, тим більше в умовах особливого періоду, у якому ми вже на той час перебували. За штатом у нас визначено 566 посад оперативних працівників, 456 – в регіонах, з них 97 – слідчих.
– Поясніть, будь ласка, ви контролюєте тільки ситуацію в армії, чи ще МВС, СБУ, інші силові структури?
– До нашої компетенції відноситься виключно те, що стосується військових формувань. Це – Національна гвардія, СБУ – за винятком її оперативно-розшукової діяльності, проведення досудового слідства та роботи спецпідрозділів, Міністерство оборони та Збройні Сили, Державна прикордонна служба, Служба зовнішньої розвідки, тобто всі ті відомства, де проходять військову службу.
Крім того, до сфери нашої діяльності відносяться підприємства оборонно-промислового комплексу. Ми не впливаємо на міліцію, лише Нацгвардію.
– А добровольчі батальйони підпадають під контроль?
– Якщо ви маєте на увазі добровольчі батальйони, які мають назву, схожу на футбольні клуби – “Азов”, “Шахтарськ”, “Донбас”, то це – батальйони патрульно-постової служби спеціального призначення. Вони створені і обліковуються в системі Міністерства внутрішніх справ і відповідно підпадають виключно під дію закону “Про міліцію”, а у випадку вчинення злочинів – під загальні норми Особливої частини Кримінального кодексу. Навіть коли вони перебувають у зоні АТО.
– У вашому голосі відчувається якийсь скепсис щодо добровольчих батальйонів…
– Скепсис – це ваше суб’єктивне враження. Просто є дилема. Добровольчі батальйони в системі МВС не підпадають під дію військових статутів і відповідно не несуть відповідальності за вчинення тих чи інших дій, що можуть кваліфікуватися як військові злочини.
Я зараз не говорю про те, що вони вчиняли такі протиправні дії, чи не вчиняли. Але на практиці виходить, що інколи, при виконанні фактично ідентичних бойових завдань межа, кваліфікація і міра відповідальності за вчинені протиправні дії або бездіяльність для таких батальйонів і військових ЗСУ та Національної гвардії є кардинально різна.
– Якими є основні больові точки української армії чи силових формувань, це що: боягузтво, непрофесіоналізм, крадіжки? За ці 6 місяців які ви виділили основні проблеми?
– Крім правопорушень, до яких дещо звикло суспільство, які на слуху, – крадіжки, хабарництво … Останнє процвітало і, напевно, в якійсь частині, буде процвітати, особливо під час мобілізації, насамперед, серед “нечистих на руку” посадовців військкоматів.
Але для нас найголовнішим було максимально попередити, знівелювати негативні наслідки та унеможливити те, що загрожує обороноздатності будь-якої країни.
Що саме? Військовий повинен виконувати статути, де всі його дії чітко регламентовані, практично кожний крок.
Основною проблемою стало те, що переважна більшість людей, які номінально за військово-обліковими спеціальностями рахувалися такими, що готові до виконання бойових та інших завдань Збройних Сил, після мобілізації фактично потрапили в абсолютно нове і досить важке для себе середовище, де кожна хвилина підпорядкована необхідності суворого виконання встановлених правил та дотримання військової дисципліни.
До того ж, всі події, які відбуваються в зоні АТО, а це по суті військові операції, дуже суб’єктивно сприймаються кожною окремо взятою особою, не кадровими військовими, не контрактниками, а насамперед тими, хто був відмобілізований у першу, другу, третю хвилі мобілізації.
Так от, найбільш розповсюдженими злочинами, які вчиняються такими військовослужбовцями, є непокора, самовільне залишення служби, дезертирство, ухилення від військової служби іншим способом.
Чому у мене прозвучав скепсис? Бо добровольчі батальйони Міністерства внутрішніх справ не підпадають під ознаки цих кримінально-карних діянь, хоча фактично вони мають місце. Я не хотів би виносити ці дані на широкий загал, щоб їх зараз використовували у власних цілях, але загальні цифри неоптимістичні.
Читати далі…→