“- Які три речі дратують вас найбільше? 

– Тупість – раз, тупість – два, загугленість, але не начитаність.”

Про Піночета та диктатуру

– Анатолію Васильовичу, ви прихильник диктатури?

– Я прихильник порядку, коли є правила за якими живуть всі, без винятків. Коли у нас з’являються винятки, зникають правила, наступає махновщина: “І хай Грицько, усі гукнули, за отамана буде”, – по-моєму, Володимир Сосюра.

– У нас є одна цитата з цього приводу. Чому Августо Піночет?

– Августо Піночет – це військовий, який за безладу комуністичного процвітання в лапках, недемократичними засобами спонукав політичні еліти відвідати стадіон, як би це цинічно не звучало. Когось розстріляв і почав військовою рукою вести Чилі до того, чим вона стала, не дивлячись на те, що поруч була Америка.

Я не досить добре знаю внутрішню кухню Чилі, але в будь-якій державі є радикальна складова. В Україні є радикальна частина людей, які знають, що довге базікання – коли рік, два, три чотири немає результату – призводить до незадоволення. І те, що ми сьогодні спостерігаємо в Україні, це тотальна зневага до всіх без виключення органів влади, яких обзивають корупціонерами, хабарниками і тому подібне. Зазвичай ніхто не бачить поламаний ліфт у під’їзді, викинутий недопалок поза урну, тому Україна має рівно те, на що заслуговує.

– Ви говорите про диктатуру Піночета? Чому не де Голля, наприклад, який добився для Франції значно кращих результатів без концтаборів, чому не Лі Куан Ю, який теж не прославився такими тоталітарними інструментами примусу? Є ж хороші аналоги.

– Я не знаю, хто нас буде дивитися, яка аудиторія вашої творчої задумки. Я думаю, що 40-50% почули про Лі Куан Ю, коли його процитував Петро Олексійович Порошенко на початку каденції, а про де Голля – напевно залізуть в Google, щоб подивитись. Де Голль вийшов з війни як переможець тієї армії, яка зайшла з союзниками і звільнила Францію. Після того Франція вела боротьбу з колабораціоністами, які служили окупаційній владі. Ми це будемо мати чи вже маємо на Сході України.

Лі Куан Ю 40 років виборював парламентську фракцію для того, щоб прийти і міцною недемократичною рукою, правда, без розстрілів, побудувати чудо Сінгапуру. Не діє жоден кейс, який є в світі, на наш народ – ми завжди були етносом, який був самоідентифікований. Але ми ніколи не мали держави. Чому? Моя хата з краю, хутірець, за хутірцем, за парканчиком – нехай свиня втопиться у лайні, але то мене не стосується. Щоб було краще, ніж у сусіда, а у сусіда було не краще, ніж у мене. І найголовніше – віра в Месію, коли Майдан без 40 років пустелею приведе тебе завтра в рай – так не буває.

– А як би це Піночет міг змінити?

– Ви знаєте, я не Ванга, не викликаю духів. Знаю одне: коли відсутні правила… Є ті, хто має в житті одну професію, це ті, хто зараз воюють за Україну. У них яка професія, пане Оресте? Одна – вбивати. У них там все чорно-біле – або живий, або мертвий. Вони приїжджають у кольоровий Київ. Щось не сподобалось, слово за слово. Без належної поваги йому щось скажуть – воїн дістає автомат, пістолет, ніж і займається правосуддям замість держави. Народ, який навчений тільки вбивати, у якого сприйняття світу переважно чорно-біле, підміняє собою державу. Оце і є середовище для Піночета.

– Якби ви були б усесильним і незалежним, скількох кандидатів у президенти посадили б сьогодні?

– Садити у нас має право тільки суд, який реформується, правда, якось по-дивному, замість фундаменту реформували дах: Верховний суд, потім апеляцію, а потім аж місцеві.

“Я гублюсь від кількості кандидатів,

більшість із них треба перевірити на психічне здоров’я,

тому що хотіти бути і могти – це дві великі різниці”

А садити я не буду, я роблю роботу, яку вмію. Ми живемо в час абсурду, в час фантасмагорії, і найголовніше в цьому лайні, вибачте, – не втрати себе як людину.

Про освіту та армію

– Як на ваше становлення вплинула мама?

– Генетично, морально, інтелектуально вплинули мама і батько, тому що вони нас народили: мене, брата і сестру. Друге – давали букварики і примушували читати, вчили – будь людиною.

– А чому ваша перша освіта – музична? Ви так хотіли з села втекти, чи це було випадково, чи модно було бути музикантом?

– Я не хотів вчитись до 10 класу в сільській школі. Іти в професійне училище, щоб стати столяром або слюсарем, можна було, я вмів все робити, адже виріс у селі. Але так ганебно обзивалі тих, хто на той момент вчився в ПТУ… Їх називали плоскогубцями. Якось воно було не комфортно.

Читати далі…→