У понеділок, 5 січня 2015 року, Генеральний прокурор України Віталій Ярема разом із заступником Генпрокурора – Головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом провів зустріч з працівниками прокуратур Донецької, Луганської областей, а також військовими прокурорами Південного регіону України.
Під час зустрічі з особовим складом Генеральним прокурором було проведено аналіз роботи органів прокуратури, окреслено недоліки, визначено проблемні питання та шляхи їх вирішення.
Анатолій Васильович, після відновлення інституту військових прокуратур, Вам запропонували очолити Головну військову прокуратуру. Чи були у Вас сумніви, коли Ви погоджувалися на цю посаду?
Я військовослужбовець, оскільки в січні 2008 року був переведений з органів прокуратури в Службу безпеки України, де очолив Львівське обласне управління СБУ та в грудні цього ж року за викриття, документування і порушення кримінальної справи щодо Зварича (екс-судді Ігоря Зварича) Указом Президента мені було присвоєно військове звання генерал-майор. Після цього я 6 років прослужив в Службі безпеки України, де виконував свої функціональні обов’язки офіцера. Я звільнився з військової служби в СБУ і був призначений на цю посаду (заступника Генерального прокурора – Головного військового прокурора). Зараз я знов підписав 5-річний контракт з Міністром оборони на проходження військової служби на посаді, що я займаю.
Чи важко Вам працювати на цій посаді?
Все залежить від системи організації роботи. Якщо ти вмієш і можеш вірно змоделювати мету, визначити механізми, інструменти і спрогнозувати час для досягнення тієї чи іншої задачі – не бачу нічого надто важкого. Це звичайна робота, яка вимагає рутинного вникання в дуже різні питання, особливо на тлі того, що відбувається як зі Збройними силами, так і в державі, в першу чергу це стосується зони антитерористичної операції. Є досить багато спонтанних “пожежних” ситуацій, які вимагають перекроювання власного графіка і щоденного планування, але це робота. Справжній військовий повинен, як кажуть, “мужньо переносити всі тяготи і злигодні військової служби”.
Чи виникають проблеми в процесі відновлення інституту військових прокуратур? Можливо, щось необхідно поліпшити в діяльності?
Немає межі для досконалості. Але хочу сказати, що дуже вдячний Голові держави, поважаю його дипломатичну та управлінську спроможність переконати Верховну Раду, яка на тлі подій на Сході України змогла за 7 днів з моменту розробки проекту змін до Закону проголосувати, а Президент – невідкладно підписати Закон про створення військових прокуратур. І з огляду на те, що цей інститут є не тільки в Україні, але і в багатьох країнах Європи і взагалі світу, військова прокуратура є надзвичайно дієвим інструментом для держави і відстоює зараз зі зброєю в руках територіальну цілісність і незалежність.
Я вважаю, що складнощі росту існують, оскільки в 2012 році, коли ліквідовувалися військові прокуратури, людей примушували звільнятися з військової служби, а військовий прокурор – це офіцер, який підписує контракт з Міністром оборони про проходження військової служби, перебуваючи в підпорядкуванні Генерального прокурора. Багато людей в 2012 році змушені були звільнятися з військової служби нібито за станом здоров’я. Що мені найбільше болить – це дефіцит кадрів, оскільки військова прокуратура досить вузький сегмент прокурорської діяльності, де потрібні професійні знання. В першу чергу – знання оперативно-тактичних дисциплін у військовій сфері, які зобов’язують розуміти і знати предмет перевірок на дотримання законності військовими формуваннями, озброєними частинами і об’єднаннями. По-друге – розуміння, що військова прокуратура абсолютно відрізняється від цивільних норм, плюс має досить яскраво виражений корпоративний дух, історію і деякі особливості комунікації саме в середовищі військовослужбовців.
Це не лотерея. Це – аукціон. Незвичний, бо тихий. Тихий аукціон. Без молотка. Без бравурних закликів на підвищення ставок і схвальних вигуків покупців, які наввипередки демонструють свою заможність і впевненість. Тут навпаки – більшість розгублені, а в декого на очах сльози.
49 – це люди. 50 – це картини. Люди і картини. А насправді – люди-картини чи картини-люди. 49 – бійці АТО. Важкопоранені. 50 – полотна провідних українських художників.
Вони надали свої роботи, щоб урятувати життя тим, хто врятував і рятує життя кожного, хто щовечора лягає в теплу постіль, звично п’є щоранку чай-каву на кухні, хто вечорами в компанії з друзями може посидіти за келихом, спілкуючись і насолоджуючись життям, навіть того не помічаючи…
Ідея зародилася, коли ми зі Славою Вакарчуком після того, як побували на першому дзвонику у відбудованій школі в Слов’янську, дорогою назад заїхали до Харківського військового госпіталю. Там було більше ста поранених. Поговорили з кожним і потисли руку. Слава з кожним фотографувався. Треба було бачити при цьому їх очі, як вони спочатку оживали, а далі просто горіли життям. І мені тоді подумалося – яка ж все-таки життєдайна сила творчості.
Багато хлопців розповідали про проблеми з ліками, протезами, ставили питання – як нам далі жити? Слава для кожного знаходив слова втіхи й підтримки. А я подумки шукав відповіді на ці важкі питання. Далі мені мов прояснилося – ідея лежала на поверхні. Всього-на-всього треба було поєднати дві паралельні реальності. Першу реальність, яка в офісах, ресторанах і клубах на Печерську, та другу, яка зараз під Попасною, Дебальцевим, в аеропорту Донецька, а донедавна – під Іловайськом. І, звісно, поєднати ці дві реальності могло тільки мистецтво.
Тож учора ввечері у Мистецькому Арсеналі і відбувся наш тихий аукціон – поєднання двох паралельних реальностей. У галереях впереміж з картинами були фотоісторії наших героїв. У виданому нами поспіхом каталозі так само.
До мене підходили й питали, а чому ж ви про цих хлопців не написали бодай кілька речень, де вчилися, чим займалися до війни, які в них інтереси та хоча б головні життєві віхи. Тоді я підводив до картин і показував підпис – ім’я автора, назва, рік. Так само і в хлопців – ім’я, вік, частина, де служив, і місцевість, де поранений. Бо їхні фото – це так само справжні картини. На них є все. Варто лише вдивитися і побачити. А яка головна віха в житті кожного з них – сумніву не виникає. ЇЇ можна окреслити навіть не реченням, а одним словом – вижив.
Офіційний старт виставки “Мистецтво, що рятує”, так ми разом з Мистецьким Арсеналом та Волонтерською сотнею “Доброволя” назвали наш проект, насправді стартує тільки сьогодні о 14:00 у Мистецькому Арсеналі. Вона триватиме до 12 жовтня.
Вчора була лише неформальна зустріч-спілкування. Але чесно зізнаюсь, що саме вчора, там, на тихому аукціоні, 35 картин вже придбали. Зібрано майже 3,5 мільйони гривень. Ще 10 робіт забронювали. Лишилося всього 5. Але при цьому роботи провідних українських митців, як і фотоісторії наших героїв, ми лишаємо в галереях до 12 жовтня. І кожен охочий може за ці 10 днів їх побачити.
Питають – чому ж все-таки 49 з 50-ти? Чому хлопців 49, а не 50?
На жаль, один з них – Ігор Сергієнко – так і не дочекався… Тому тим, хто має можливість і хоче допомогти, слід поквапитись. Ми це зробили, зробили мої друзі й колеги – банкіри, підприємці, політики. Зробіть і ви. Адже ці 49 поранених найбільше потребують допомоги – дороговартісних операцій, протезування, реабілітації. Їх відбирали не чиновники, а волонтери. Для кожного з них відкрито персональний рахунок, з якого кошти напряму підуть за призначенням.
Розумію, що виникає питання – допомоги потребують тисячі поранених. Як бути далі? Скажу чесно – поки не знаю, як тоді у палатах Харківського госпіталю. Знаю точно, що це – тільки початок. Бо мистецтво таки рятує. А воно безмежне і вічне. Мов Бог.
P.S. Для тихого аукціону свої роботи надали: Олександр Бабак, Володимир Будніков, Мирослав Вайда, Олександр Верещак, Ігор Гайдай, Ігор Гусев, Ніна Денисова, Олександр Друганов, Ілля Ісупов, Жанна Кадирова, Ірина Каленик, Микита Кравцов, Анатолій Криволап, Олександр Король, Володимир Костирко, Петро Лебединець, Оксана Левченя-Константіновська, Антон Логов, Павло Маков, Максим Мамсіков, Микола Малишко, Микола Маценко, Роман Мінін, Станіслав Перфецький, Євген Равський, Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Степан Рябченко, Арсен Савадов, Олексій Сай, Тіберій Сільваші, Віктор Сидоренко, Юрій Соломко, Марина Скугарєва, Олег Тістол, Ілля Чічкан, Маша Шубіна, Ігор Янович. Дякую вам і всім, кого, можливо забув.
НАШІ ГЕРОЇ
1. Ігнатьєв Вадим
Нацгвардія
Поранений під Луганськом
Уламкове поранення правої ноги та коліна
2. Романовський Сергій
80-та аеромобільна бригада
Поранений під Іловайськом
Травма ноги, загроза ампутації
3. Сторожук Сергій
26 -та артилерійська бригада
Поранений під Іловайськом
Ішемія судин ніг, потрібні імпланти артерій
Погляд на події в Україні та відповіді на питання.
15 серпня 2014 року у м. Дніпропетровську проведено координаційну нараду керівників військових правоохоронних органів Південного регіону України з питань організації взаємодії у спільній діяльності щодо протидії кримінальним правопорушенням серед військовослужбовців, у тому числі під час проведення антитерористичної операції. У координаційній нараді взяли участь прокурори Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей, керівники прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону, а також керівники органів військового управління.
Генеральна прокуратура України збере всі документальні підтвердження причетності Росії до авіаудару по населеному пункті Сніжне на Донеччині. Згодом ці матеріали передадуть вищому керівництву держави для прийняття політичного рішення.
Про це заявив заступник генерального прокурора України Анатолій Матіос на брифінгу в Укрінформі, передає кореспондент агентства.
“Наше завдання, насамперед, зафіксувати, що відбулося, як це було здійснено і до яких наслідків призвело. Задокументувати відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу і надати усі можливі документальні підтвердження як до суду, так і вищому керівництву держави для прийняття політичних рішень”.
Для справки: Сніжне́ — місто обласного підпорядкування Донецької області. Населення — 58 578 мешканців. Кам’яновугільні шахти, промкомбінат, завод хімічного машинобудування, швейна фабрика тощо; 4 професійно-технічних училища, гірничий технікум.
