— Анатолію Васильовичу, окресліть, будь ласка, загальну ситуацію так, як ви її бачите. Що спонукало військового прокурора звернутися до теми соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців?
— Без зайвої патетики: в центрі Європи маємо війну. З одного боку, Україні затягують фінансовий зашморг, даючи кілька мільярдів міжнародних кредитів, примушуючи нас під час війни наступного року повертати майже п’ять. Попри це, ми щодня маємо людські втрати. Коли держава вимушена думати, як під час війни не загинути від фінансового зашморгу, якісь інші речі, катастрофічні по суті, вона залишає на відкуп бюрократам, які, по-перше, не розуміють, що робити, по-друге — не вміють, по-третє — їм байдуже до потреб народу.
Верховна Рада, яка позбавила військову прокуратуру так званого загального нагляду, тим самим ліквідувала механізми контролю за забезпеченням соціального захисту і прав військовослужбовців. Фактично, зараз діє корпоративна військова система, в якій прості солдати не мають права голосу та інструменту захисту їхніх порушених прав. Такий собі постсовковий оксюморон. Якщо в інших країнах на захист психологічного здоров’я кидають професійні сили і бюджети, то в нас це — за залишковим принципом. Мінцсоцполітики поки не пхнеш, не поїде. І навіть після того, як пхнеш, — не завжди.
Ми розуміємо, що тимчасова втрата непрацездатності, санаторії профспілок, які нібито надають психологічну реабілітацію за кошт місцевих бюджетів, куди переспрямовані гроші, — все це дуже ілюзорно й неефективно. Так склалося, що жоден військовий не визнає наявності в себе ознак ПТСР. Але, хоч би як це комусь хотілося приховати, завдяки динамічності нинішнього життя, потужності інформаційного потоку і нерозуміння, де правда, а де брехня; на тлі стагнації війни, коли щодня сидиш мішенню в окопі, бачиш втрати, і картинка не змінюється, — окремі ознаки ПТСР має кожен другий.
Цією проблемою мали б займатися уряд, Мінсоцполітики, Міноборони. Де взяти кошти? Кошти є, їх треба витрачати з розумом, потрібна процедура. Вона в нас дуже прозора, але чомусь нікуди неможливо “доїхати”.
Зараз психологів в армії — 632. На 250 тисяч військових. Частина їх сидить у Генштабі, частина — за мобільним принципом десь кудись приїжджає, інспектує, короткочасно моніторить підрозділи. Є також волонтерські організації, які, як той голуб, що б’ється об скло, нічого не можуть зрушити, не можуть усе охопити.
Ми вивчили проблематику, подивилися за кількістю розслідувань. Не тільки тих, які військові скоюють в армії, а й тих, які вони скоюють у цивільному житті. І побачили страшну статистику. Люди, які звільнилися, через місяць-півроку в цивільному житті часто починають вчиняти правопорушення та тяжкі злочини. І почасти — з використанням зброї, яка невідомо де взялася.
Який вихід? Військова прокуратура не може підмінити собою Кабмін, як і виконувати функції Мінсоцполітики. Військова прокуратура мусить займатися прокурорськими функціями і процесуальним керівництвом при розслідуванні військових злочинів іншими органами (бо нас позбавили й слідства). Тобто ти ніби маєш усі ознаки дієздатного органу, але не спроможний зарадити критичним проблемам через відсутність будь-яких законних інструментів.
Тому так — ми пробуємо боротися з ПТСР, фактично, на голому ентузіазмі. У цій проблемі знайшли розуміння в директора НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології Ірини Пінчук…
— З ваших слів випливає, що ви зробили якусь порівняльну статистику злочинів, скоєних цивільними і військовослужбовцями?
— З чим порівнювати? З довоєнним періодом? Чи за динамікою злочинів?
За чотири роки з 2700 небойових безповоротних і санітарних втрат 891 випадок — хвороби, 318 — ДТП, 177 — нещасні випадки, 175 — отруєння (алкоголь, наркотики), 172 — необережне поводження зі зброєю, 101 випадок — порушення заходів безпеки, 228 — вбивства, 615 — самогубства (у тому числі в зоні ООС — 282). І найголовніше — тільки третину самогубств скоєно в зоні АТО, під час несення служби. Решту — після відведення в пункти постійної дислокації на відновлення.
— Звідки ці цифри? Чи є посилання на офіційні джерела? Як, наприклад, рахуються самогубства? Якщо 615 розділити на чотири роки, то це — не цифра. Насправді вона більша.
— Для когось це — цифра, а для когось — тато, брат, син.В облікованих і оприлюднених даних не зазначаються інші втрати, не від бойових дій — каліцтва, хвороби, нестатутні відносини, самогубства та вбивства. Така статистика в нас у державі не передбачена. У нас є статистика щодо вбивств. Вони не розмежовуються. Природна чи від хвороби смерть, самогубство, вбивство реєструються в ЄРДР як убивство. Але військова прокуратура отримує дані з усіх чергових частин, підрозділів командування — СБУ, Держспецзв’язок, СЗР, прикордонники, Нацгвардія, Міноборони. Плюс у нас в зоні АТО є своя прокуратура, є гарнізонні прокуратури.
— Тобто це ваша аналітична робота?
— Фактично наша, нами ж самими і придумана.
