– Добрий вечір. Як настрій?
Матіос: Добрий вечір. Чудовий. Коли є що читати, дивитися, є що аналізувати, то це їжа. А коли є їжа – ти не голодний, ти не протестний.
– Мабуть, “голодувати” не доводиться в нинішніх реаліях.
– Є їжа, а є фастфуд. Якщо перехопити, то це фастфуд. Якщо ґрунтовно поїсти, то домашня їжа. Тому думаємо, спілкуємося, щось обговорюємо, на щось не зважаємо. І дивимося, що загальний тренд і тенденції фастфуду дедалі більше переважають в усьому світі. Всі кудись поспішають, ніхто не хоче зупинитися й озирнутися на такі речі, як історія. Історія незмінна. Вона еволюційно розвивається, змінюються декорації, динаміка, але ж, по суті, нічого не змінюється. Добро – зло, сюрреалізм – спроможність, дія – бездіяльність, слова – вчинки тощо.
– Аби тільки від такого фастфуду не заробити виразку.
– Для будь-якої виразки є медична, фармацевтична та інша “мафія”, як кажуть, тому що найбільша мафія – це фармацевтична. Оскільки всі хворіють, всі стрижуться, то є дві професії, вічні: перукар і той, хто дає нам ілюзію, що ми виживемо, вживаючи ті чи інші пігулки.
– Ви, як кажуть, вже на валізах?
– Ще раз?
– Чемоданний настрій?
– З приводу?
– Тренд зараз такий.
– Ніколи не відчував себе на валізах. Перше: немає причини. Друге: немає тренду. Третє: воєнний статут, який передбачає валізи, це втеча або дезертирство. У мене до жовтня військовий контракт. Я так розумію, що війна не закінчиться в тій формі, в якій вона є, і, будучи свідомим українцем, напевно, доведеться продовжити контракт і служити далі. А наявність військового контракту зобов’язує мене бути там, де я є, де призначений, і виконувати свою роботу. Валіз нема. Я буду, напевно, самий крайній з тих, що можуть взяти валізу і піти, залишивши державу на поталу сьогоденню або на поталу ворогам.
– Ну а хтось вже претендує на посаду головного військового прокурора?
– Фантасмагорію “хотілося” я не обговорюю і навіть не хочу думати. За п’ять років не було “хотєлок” посьорбати лайно війни, то чого зараз мають з`явитися? Життя не зупиняється, незважаючи на зміну персонажів, на зміну декорацій і швидкість ухвалення рішень. Як не припуститися помилки, як зберегти країну? Країна завжди була – в центрі Європи, найбільша країна. Якщо це розвалиться, в нас не буде держави. Не хочеться. 28 років з величезними потугами і помилками в нас будується держава. Країна вже певною мірою є. Але країна це не суб’єктне утворення. Це територія. Суб’єктним утворенням є міцна держава з чітким розумінням національної ідеї, спільного поступу кудись до кращого ( не тільки до холодильника і телевізора). У нас тенденція, що народ радше дивиться в телевізор, щоб потім усвідомити, що треба подивитися в холодильник. У телевізорі суцільний фастфуд і треш, одна біда, а в холодильнику начебто все є, але загроза того, що буде гірше, тому що попередники накрали, – це загальна тенденція українського сприйняття. Хтось – месія – прийде і зробить.
– Про кого зараз говорять, як про наступного міністра оборони? Згадаймо, що Степан Полторак не такий вже й цивільний міністр оборони. Чи має, на вашу думку, очолювати міністерство людина з громадського сектору, а не кар’єрний військовик?
– Питання не в очолюванні. Степан Полторак, я думаю, перебуває на посаді до середини серпня або вересня. Потім сформатується коаліція, яка ухвалить ті чи інші рішення. Про те, що зараз голосуватимуть за анонсовані подання на звільнення цих осіб, я глибоко сумніваюся. Тому що ця ВР ніколи не ухвалить таких рішень. Щодо громадського сектору, то питання не в персоналіях, а в конструкції, яка діє або добре, або погано, або ніяк. Ті речі, які було започатковано, які з величезним трудом просувалися внаслідок зміни ментальності, зміни підходів, вмирання пострадянських концепцій “я начальник – ти дурак”, вони мають тривати. Адміністративна функція міністра оборони – це розпорядник коштів, які погоджуються з начальником Генерального штабу. Питання надходження цих коштів від виконавчої влади за рахунок податків, військового збору, доцільного і раціонального їх використання в найбільш перспективних або найбільш потрібних позиціях. Тому що треба робити першочергове, а потім – другорядне. Коли ремонтують під час війни басейн Центрального будинку офіцерів за якісь величезні мільйони гривень, то я думаю, що на обороноздатність держави це не впливає. Багато страшних й абсурдних певною мірою речей відбувається в будь-якій інституції, яка уособлює державну владу. І тому розрив, несприйняття суспільством дій влади, в якій всі українці, всі один одного знають, всі з усіма спілкуються і в очі не говорять, коли потрапляють на камеру, як я зараз можу говорити якісь речі патетично, не можу уподібнюватися пану Ляшку, якому потрібен – наджиттєво! – телефон. Коли ти робиш роботу і не зважаєш на те, як тебе буде сприймати суспільство, тоді ти відповідальний сам перед собою, перед суспільством, перед державою. Але коли ти працюєш виключно на картинку й на те, щоб сподобатися, ти можеш отримати тимчасовий, якийсь позитивний бекграунд, але це не вплине на результат роботи, бо коли ти багато говориш, в тебе немає часу на роботу.