У неділю, 5 жовтня, на полігоні в Харківській області пройшли практичні бойові навчання військових прокурорів України з вогневої підготовки. Прокурори вчилися стріляти з автомата, кулемета і гранатомета, встановлювати і знешкоджувати “розтяжки” з гранатами, надавати пораненим першу допомогу і виносити їх з поля бою.
Вчення стали завершальним етапом військово-тактичного та практичного злагодження військових прокурорів на території Луганської, Донецької та Харківської областей.
Отримані навички допоможуть військовим прокурорам при розслідуванні злочинів у Донецькій та Луганській областях. Прокурори, які пройшли навчання, будуть замінювати по ротації своїх колег в зоні АТО.
Парламент ухвалив 16 вересня з третьої спроби закон про люстрацію, що сприймається як велика перемога демократії, а насправді є її великою поразкою. В Україні право сили стає головним, а сила права занепала до нульової позначки.
Жодна добра мета не виправдовує огидних засобів її досягнення, коли застосовується надмірна сила, погрози, образа гідності опонентів. А запихання їх до сміттєвих баків інакше, ніж фашистською дією, назвати не можна.
Усе це застосували для прийняття горезвісного закону, якому насправді не можна дати життя, бо наслідки будуть вкрай поганими. Причини для цього такі.
Порушення процедури розгляду законопроекту
Депутати парламенту ухвалювали невідомо що, оскільки тексту законопроекту до другого читання не бачили та перед очима не мали. До профільного комітету було надіслано близько 400 зауважень, але вони не розглядалися відповідно до регламенту. Текст закону з’явився лише 26 вересня.
Така законотворчість означає ні що інше, як крах парламентаризму. Одного цього має бути достатнім, щоб повернути закон для нового розгляду відповідно до парламентських процедур.
Це не лотерея. Це – аукціон. Незвичний, бо тихий. Тихий аукціон. Без молотка. Без бравурних закликів на підвищення ставок і схвальних вигуків покупців, які наввипередки демонструють свою заможність і впевненість. Тут навпаки – більшість розгублені, а в декого на очах сльози.
49 – це люди. 50 – це картини. Люди і картини. А насправді – люди-картини чи картини-люди. 49 – бійці АТО. Важкопоранені. 50 – полотна провідних українських художників.
Вони надали свої роботи, щоб урятувати життя тим, хто врятував і рятує життя кожного, хто щовечора лягає в теплу постіль, звично п’є щоранку чай-каву на кухні, хто вечорами в компанії з друзями може посидіти за келихом, спілкуючись і насолоджуючись життям, навіть того не помічаючи…
Ідея зародилася, коли ми зі Славою Вакарчуком після того, як побували на першому дзвонику у відбудованій школі в Слов’янську, дорогою назад заїхали до Харківського військового госпіталю. Там було більше ста поранених. Поговорили з кожним і потисли руку. Слава з кожним фотографувався. Треба було бачити при цьому їх очі, як вони спочатку оживали, а далі просто горіли життям. І мені тоді подумалося – яка ж все-таки життєдайна сила творчості.
Багато хлопців розповідали про проблеми з ліками, протезами, ставили питання – як нам далі жити? Слава для кожного знаходив слова втіхи й підтримки. А я подумки шукав відповіді на ці важкі питання. Далі мені мов прояснилося – ідея лежала на поверхні. Всього-на-всього треба було поєднати дві паралельні реальності. Першу реальність, яка в офісах, ресторанах і клубах на Печерську, та другу, яка зараз під Попасною, Дебальцевим, в аеропорту Донецька, а донедавна – під Іловайськом. І, звісно, поєднати ці дві реальності могло тільки мистецтво.
Тож учора ввечері у Мистецькому Арсеналі і відбувся наш тихий аукціон – поєднання двох паралельних реальностей. У галереях впереміж з картинами були фотоісторії наших героїв. У виданому нами поспіхом каталозі так само.
До мене підходили й питали, а чому ж ви про цих хлопців не написали бодай кілька речень, де вчилися, чим займалися до війни, які в них інтереси та хоча б головні життєві віхи. Тоді я підводив до картин і показував підпис – ім’я автора, назва, рік. Так само і в хлопців – ім’я, вік, частина, де служив, і місцевість, де поранений. Бо їхні фото – це так само справжні картини. На них є все. Варто лише вдивитися і побачити. А яка головна віха в житті кожного з них – сумніву не виникає. ЇЇ можна окреслити навіть не реченням, а одним словом – вижив.
Офіційний старт виставки “Мистецтво, що рятує”, так ми разом з Мистецьким Арсеналом та Волонтерською сотнею “Доброволя” назвали наш проект, насправді стартує тільки сьогодні о 14:00 у Мистецькому Арсеналі. Вона триватиме до 12 жовтня.
Вчора була лише неформальна зустріч-спілкування. Але чесно зізнаюсь, що саме вчора, там, на тихому аукціоні, 35 картин вже придбали. Зібрано майже 3,5 мільйони гривень. Ще 10 робіт забронювали. Лишилося всього 5. Але при цьому роботи провідних українських митців, як і фотоісторії наших героїв, ми лишаємо в галереях до 12 жовтня. І кожен охочий може за ці 10 днів їх побачити.
Питають – чому ж все-таки 49 з 50-ти? Чому хлопців 49, а не 50?
На жаль, один з них – Ігор Сергієнко – так і не дочекався… Тому тим, хто має можливість і хоче допомогти, слід поквапитись. Ми це зробили, зробили мої друзі й колеги – банкіри, підприємці, політики. Зробіть і ви. Адже ці 49 поранених найбільше потребують допомоги – дороговартісних операцій, протезування, реабілітації. Їх відбирали не чиновники, а волонтери. Для кожного з них відкрито персональний рахунок, з якого кошти напряму підуть за призначенням.
Розумію, що виникає питання – допомоги потребують тисячі поранених. Як бути далі? Скажу чесно – поки не знаю, як тоді у палатах Харківського госпіталю. Знаю точно, що це – тільки початок. Бо мистецтво таки рятує. А воно безмежне і вічне. Мов Бог.
P.S. Для тихого аукціону свої роботи надали: Олександр Бабак, Володимир Будніков, Мирослав Вайда, Олександр Верещак, Ігор Гайдай, Ігор Гусев, Ніна Денисова, Олександр Друганов, Ілля Ісупов, Жанна Кадирова, Ірина Каленик, Микита Кравцов, Анатолій Криволап, Олександр Король, Володимир Костирко, Петро Лебединець, Оксана Левченя-Константіновська, Антон Логов, Павло Маков, Максим Мамсіков, Микола Малишко, Микола Маценко, Роман Мінін, Станіслав Перфецький, Євген Равський, Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Степан Рябченко, Арсен Савадов, Олексій Сай, Тіберій Сільваші, Віктор Сидоренко, Юрій Соломко, Марина Скугарєва, Олег Тістол, Ілля Чічкан, Маша Шубіна, Ігор Янович. Дякую вам і всім, кого, можливо забув.
НАШІ ГЕРОЇ
1. Ігнатьєв Вадим
Нацгвардія
Поранений під Луганськом
Уламкове поранення правої ноги та коліна
2. Романовський Сергій
80-та аеромобільна бригада
Поранений під Іловайськом
Травма ноги, загроза ампутації
3. Сторожук Сергій
26 -та артилерійська бригада
Поранений під Іловайськом
Ішемія судин ніг, потрібні імпланти артерій
Пане Прем’єр-Міністр,
Спікер Кінселла,
Спікер Шір,
Шановні Члени Сенату та Палати Громад,
Шановні Члени Дипломатичного Співтовариства,
Вельмишановні Гості,
Пані та Панове,
Шановні друзі, дорогі українці!
Це велика честь виступити перед Вельмишановним законодавчим органом.
Я повинен подякувати Вам, Прем’єр-Міністр, за запрошення приїхати в Канаду, Спікеру Кінселлі та Спікеру Шіру – за надання мені можливості виступити перед канадським парламентом. Я вбачаю в цьому данину моїй країні, моєму народові, вираження унікального та особливого партнерства між нашими націями.
Дозвольте мені також один раз використати третю «офіційну мову» Канади – українську:
Дякую вам за цю честь, дорогі друзі!
Буду відвертим з вами – я із вами сьогодні відчуваю себе як вдома тут, в країні, яка є дуже близькою для України. Не за віддаленістю, а за нашими серцями і спільними ідеями.
