– Анатолію Васильовичу, здрастуйте!– Добрий вечір!
– Я щойно у вас пістолет побачив, із правого боку. Навіщо він вам?
– Ну, я військовий, час нині дуже динамічний – скажу дуже обережно… І потім, я сповідую принцип, що кожен українець повинен мати зброю, щоб у разі необхідності захистити своє життя…
– …ось так?..
– …так. Мені дозволена зброя, тому що я військовослужбовець. Це моя табельна зброя, я маю право на її носіння, зберігання й застосування.
– А доводилося застосовувати зброю?
– Винятково в тирі чи на полюванні, слава Богу.
– Але були в житті моменти, коли хотілося дістати?
– Ні-і-і, я ж не рейнджер, не спецназ (усміхається), я просто втілювач у життя тих положень, які делегує держава, але вимушений ними користатися з огляду на дуже “певні” часи.
– Уже три роки ви головний військовий прокурор України і заступник генпрокурора України…
– …так, довгожитель…
– …скажіть: здача Криму без єдиного пострілу – військовий злочин?
– Ну, ви трошечки некоректно поставили запитання, тому що не без пострілу: там є і загиблі українці. Здача Криму відбулася внаслідок прямої агресії “зелених чоловічків” із “військторгом” на території суверенної країни, “завдяки” продовженню Харківських угод і терміну перебування чужого флоту у нас. Я навіть маю деяку статистику, то я вам озвучу офіційні висновки розслідування, яке проводить військова прокуратура. (Читає).
- діяльність президента України Януковича, який 22 лютого 2014 року самоусунувся від виконання конституційних повноважень і вчинив державну зраду, за що зараз заочно перебуває під судом;
- неналежна, а точніше, злочинна бездіяльність при оцінці військово-політичної та воєнно-стратегічної обстановки навколо України протягом 2010–2013 років і на початку 2014-го: ми здобули, знайшли в таємних архівах Адміністрації Президента, документи правоохоронних органів і спецслужб України, аналітичних центрів, де набатом звучала пересторога щодо можливих дій Російської Федерації;
- держзрада окремих осіб із числа керівництва держави Януковича та окремих командирів Збройних сил України”.
Усі ми пам’ятаємо призначення командувачами ВМС адмірала Березовського, Ільїна і те, як вони нас зрадили. Фактично наступного дня вони перейшли на сторону російських окупантів.
– Тобто Україна не була спроможна захищатися у Криму?
– Почекайте, основного не згадав – критично низький рівень боєздатності та боєготовності Збройних сил України, не дивлячись на те, що у Криму був зосереджений один із найпотужніших і значущих за кількістю військовий контингент на той момент. Але! Зміна багатьох дуже тонких речей, як, наприклад, територіальний підхід до формування військових частин, призвела до того, що основною масою тих, хто служив у Криму, були уродженці півострова. Можемо провести аналогію із нинішнім днем: ви бачите, що таке нація, що таке самовизначення чи його спроба, ви можете зрозуміти, що таке ментальність людей, засліплених якоюсь ідеєю, яка виключно на одному базується – на економічних інтересах. Чи політичних інтересах еліт тих чи інших держав…
– Багато моїх друзів у Росії та навіть син Микити Сергійовича Хрущова, який подарував Україні Крим, Сергій Микитович…
– …я відразу вас переб’ю: Хрущов не дарував нам Криму…
– …передав…
– …пустку засушливу, розгромлену під час війни, де лиш Ялта була відновлена у зв’язку з Ялтинською конференцією…
– …це правда…
– …не ПБК із курортами, а територію, яку не можливо було підняти зусиллями Радянського Союзу. І таку ношу поклали на Україну, це не було подарунком…
– згоден …абсолютно…
– …це був тягар, і з цим тягарем Україна впоралася – зробила квітучий сад.
– Так ось, син Хрущова, який живе у Сполучених Штатах Америки…
– …а чому не у Криму?
– Не хоче.
– А-а-а… Багато відповідей зразу.
