БЕЗ ТЕСТІВ

Михайло Френкель, власний кореспондент журналу «ІсраГео» в Києві. 

Чи можна головного військового прокурора України Анатолія Матіоса називати юдофобом?

Людина припускає, але Бог діє на свій розсуд.

Я нещодавно побачив в інтернеті цитату з інтерв’ю головного військового прокурора України Анатолія Матіоса і тут же вирішив написати різку критичну репліку, яких з-під мого пера вийшло вже чимало. Сказане прокурором мені рішуче не сподобалося. Цитую:

«На кожній війні є свій Парвус, який привозив Леніну гроші на революцію, яка залила слов’ян потоками крові на десятки років. Той теж був єврейського походження. У цьому випадку (мова йшла про справу Германа – М. Ф.) з Україною хочуть зробити те ж саме …»

Тут буквально все звучить недобре – і педалювання єврейського походження «героя», і порівняння революціонера та великого теоретика марксизму, котрий дивом уцілів в дитинстві у двох погромах і тому мав свої претензії до російського самодержавства, з дрібним агентом. Словом, я вже було взявся за перо.

Але вироблена роками звичка спочатку ретельно «виміряти», а вже потім «відрізати», спонукала мене повністю ознайомитися з інтерв’ю. Прочитав. І з подивом виявив, що основні думки, висловлені в ньому Матіосом, вельми перегукуються з тим, що я сам нещодавно написав у статті «І нехай заверещать жиди»?». Прокурор говорив, що сьогодні в Україні велика небезпека того, що може пролитися кров і відбутися силове захоплення влади. Ключовою в інтерв’ю виявилася не фраза про євреїв, а слова про те, що «Августо Піночет уже стукає у наші двері». І ось ця обставина змусила мене змінити своє початкове рішення. Я подзвонив Матіосу і домовився про зустріч …

Коли я увійшов до його службового кабінету, мене очікував сюрприз. На стінах я побачив три портрети відомих людей з цитатами з їхніх творів. З портретів на мене дивилися Василь Стус, Григорій Сковорода і … вгадайте з трьох разів. Гаразд, скажу. І Симон Візенталь. А на робочому столі прокурора, окрім усього іншого, стояли кілька фігурок клейзмерів, роботи знаменитого Франка Майслера.

Не приховавши легкого подиву, я пожартував, що і портрет, і скульптури, очевидно, були доставлені в кабінет спеціально до мого приходу. На що Матіос серйозно відповів, що портрет Візенталя (до слова, дуже красиво зроблений) йому подарував на день народження найближчий співробітник, який має відношення до єврейського народу, а роботи Майслера він купив у відомому магазині в Яффо, оскільки не раз бував в Ізраїлі.

Після цього мені тільки і залишалося, що розповісти співрозмовнику, як в середині дев’яностих років на журналістській конференції в Єрусалимі мені пощастило слухати виступ Візенталя. Але тут же, подумавши про велику кількість людей, які очікують в прокурорській приймальні, я задав Анатолію Васильовичу своє перше запитання.

– Коли три роки тому Верховна Рада прийняла всім відомий закон, там мова йшла не тільки про декомунізацію, а й про боротьбу з неонацизмом. Однак, завзято кинувшись в декомунізацію, пан В’ятрович та його інститут зовсім забули про неонацизм. А він останнім часом в Україні явно підняв голову. Так, мало хто в нашій країні шкодує про знесення монументів комуністичним вождям. Але необхідно не тільки боротися з бовдурами, а й протистояти головним носіям чужих демократичній Україні ідеологій.

А поки ми бачимо, що приклад Інституту національної пам’яті виявився заразливий. Наприклад, 9 травня браві поліцейські схопили за руки, за ноги жінку в роках і з розмаху кинули в свою машину. Так, вона одягла «колорадську стрічку», але ж можна було з літньою людиною обійтися якось ввічливіше. І в той же час уже не раз ми спостерігали, як начепивши на себе майки зі свастикою і розмахуючи рукою в нацистському вітанні, футбольні фанати скандують «Зіг Хайль! Зіг Хайль!». А стюарди, покликані стежити за порядком на стадіоні, боязко просять їх заспокоїтися. Ось як це розуміти?

– Так, сьогодні в Україні існують дуже небезпечні тенденції. Чим вони викликані? Однозначно тим, що відбувається в країні останні чотири роки. А що відбувається? Війна в гібридній формі, що тягне за собою розкриття і самого героїчного, і самого низького, що є в людині. Є героїзм, самовідданість, захист своєї держави. Це нормально для будь-якого поважаючого себе народу. Яскравий приклад тому – вся історія сучасного Ізраїлю з 1948 року. Перманентна гібридна війна, вороже оточення цієї святої землі і держави – і відчайдушна боротьба народу за своє існування.

А що відбувається в Україні? Хтось – герої, інші дозволяють собі жахливі речі. Йде суцільна ломка державних інституцій під назвою «реформи». Але ламати –не будувати. У нас реформи починають робити з «даху» замість прийнятного і нормального за логікою правила, що спочатку потрібно фундамент закласти, потім стіни, а потім вже дах. Потурання проявам радикалізму в тій чи іншій формі щодо будь-якої особи або етносу – неприпустимо. Держава повинна з цим боротися.

Для цього необхідно демонструвати всі інструменти влади, які повинні превентивно, законодавчо і практично бути використані для боротьби з будь-якими націоналістичними, в гіршому розумінні цього слова, фобіями по відношенню до будь-яких народностей і груп населення. Ось це нам потрібно робити.

Я можу зараз багато що стверджувати, але все це буде звучати як гасла. І щоб я зараз не говорив, я не можу відповідати за всю державу. Але, виходячи з того, що я в силу свого положення і посади є представником держави в тій сфері правоохоронної діяльності, яка відповідає саме за підтримку законів у військових формуваннях, я дуже глибоко обізнаний у тих серйозних проблемах, які у нас є. Але, повірте мені, їх часто не видно не те що суспільству, а й тим, хто відповідає за прийняття серйозних політичних рішень.

Про кого я говорю? Про політиків. У нас політика стала примітивною – вона популістська. Один прагне сподобатися тій чи іншій частині населення, інший біжить за піаром для того, щоб бути переобраним, третій жадає грантів чи західних, чи то від нашого східного сусіда. І ніхто не дивиться на загрози демократії в Україні, та й на загрози самому існуванню країни.

Коли наш політбомонд (я його політикумом назвати не можу) вершить всі ці договорняки, цей вічний популізм, бажання на чому завгодно попіаритися – це, м’яко кажучи, критично набридло. А про проблеми замовчується. Але ось, як би раптом, за один місяць тричі громлять, б’ють і врешті-решт починають вбивати етнос, в даному випадку – ромів. І зверніть увагу – половина суспільства мовчазно «за», ще частина, яка працює за гранти, категорично проти – але лише в соцмережах, не більше. І при цьому, ніякої реакції політиків. Ніякої! Факт переслідування однієї з етнічних груп населення не став питанням, терміново піднятим у Верховній Раді. Як же так?

Читати далі…→

ЧОРНО-БІЛА ВІЙНА або WELCOME TO WAR

Війна є чорно/білою. В усіх сенсах. Що б про неї не писали або розповідали, на війні треба бути постійно. Треба в ній жити. Багато чого треба…

Я не живу тут.

Так, багато буваю на Сході нашої України – робота така, але не живу тут постійно, як багато наших бійців.

Багато разів збирався написати про те, що бачив, бачу та, напевно, ще побачу.

Але… як тільки повертався у «мирно кольоровий», не чорно/білий Київ, бажання зникало.

І чомусь завжди згадував Орвелла. Ось це… «Щоб вижити, потрібно битися, а коли б’ються, неможливо не забруднитися. Війна — зло, але часто менше зло. Ті, що взяли меч, гинуть від меча, а ті, хто не взяв меч, гинуть від хвороб. Уся військова пропаганда, усі крики, брехня і ненависть йдуть завжди від людей, які на цю війну не підуть.»

Ну ось таке!)

Для тих, хто не знає:

– Лівий Орвелл зневажав усіх, особливо тих лівих, хто любив теоретизувати про ситуації, в яких ніколи не побував. Це мені зрозуміло і близько. Я не є лівим за своїми поглядами, як класик антиутопії, але я можу здогадуватись про його мотиви. Але мені важко зрозуміти-як лівий радикал Орвелл закінчив життя аполітичним лібералом, а наприкінці життя передав властям список більше ста активістів лівого руху, за якими слід стежити?

Мені дійсно важко зрозуміти ці мотиви Орвелла, але напевно він розумів/виправдовував себе/знав що і чому робить.

Напевно він теж думав-що ж там є між ч/б війною та відтінками кольорів мирного життя.

Орвелл насамперед зараз багато чому може навчити. Хоча б цьому висновку:

Щоб ми з вами не опинились в АНТИУТОПІЇ! Щоб дати мир та спокій нашим майже 4,5 мільйонам співвітчизників по ту лінію розмежування – треба знайти саме цю різницю між ч/б та відтінками кольорів.

І ВОНА, ЦЯ РІЗНИЦЯ ТОЧНО Є!

А тим, хто любить теоретизувати про ситуаціі, у яких ніколи не бував/ чи вже відпочиває на парламентсько-канікулярних морях/океанах або точить зуби для політичного реваншу можу сказати одне – WELCOME TO WAR!

На сьогоднішніх фото: чорно біла героїчна 92 бригада, Авдіївська промка, шахта Бутовка, міст у Донецьку, куди ми обов’язково скоро повернемося, чорно білі окопи багнюки і поту, рясно политі кров’ю українського ВОЇНА.

Читати далі…→

Урочистості з нагоди святкування Дня судового експерта та 105-ї річниці створення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ)

В «Українському домі» у Києві відбулися урочистості з нагоди святкування Дня судового експерта та 105-ї річниці створення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).

Читати далі…→

Брифінг. 04 липня 2018 року

 

04.07.2018 року Головною військовою прокуратурою повідомлено про підозру одному із колишніх народних депутатів України у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257 (організація озброєної банди з метою нападу на окремих осіб); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 (організація викрадення людини – полковника міліції, з корисливих мотивів, за попередньою змовою організованою групою, способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, із застосуванням зброї, що спричинило тяжкі наслідки); ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 (організація вбивства полковника міліції – умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчиняла умисне вбивство); ч. 3 ст. 27, ст. 348 (організації вбивства працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків); ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 263 (організація придбання, зберігання, носіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу); ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 146 (організація готування викрадення людини – керівника банківської установи, з корисливих мотивів, за попередньою змовою організованою групою, способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, із застосуванням зброї, що могло спричинити тяжкі наслідки) та ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 (організація готування до вбивства керівника банківської установи – умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство) Кримінального кодексу України.

…Організатор вбивства на той час встановлений не був, а справа стосовно нього виділена в окреме провадження. Військовими прокурорами активізовано роботу у кримінальному провадженні, у результаті чого отримано беззаперечні докази, які дозволили встановити та притягти до кримінальної відповідальності організатора вказаного умисного вбивства…

Мотивами замовлення вчинення зазначеного злочину стали помста за професійну діяльність полковника міліції та бажання перешкодити останньому продовжувати виконання своїх обов’язків.

Так, ним виявлено конвертаційний центр, який діяв на базі комерційного банку у м. Донецьк, кінцевим бенефіціаром якого був один із колишніх народних депутатів України. Діяльність зазначеного конвертаційного центру правоохоронцями була припинена, до кримінальної відповідальності притягнуто три службові особи указаного банку.

Подальша професійна діяльність співробітника МВС була спрямована на виявлення та припинення протиправної діяльності інших конвертаційних центрів на території Донецької області, що не влаштовувало замовника злочину.

Читати далі…→

Августо Піночет уже стукає у наші двері. Інтерв’ю для видання INSIDER. 25 червня 2018 року

–  Кілька місяців тому ви могли стати керівником ДБР, якби домовились з Арсеном Аваковим і Арсенієм Яценюком, чому не пішли на таку угоду.

–  А була така пропозиція?

– Кажуть, що була…

–  І що взамін? Посада голови ДБР взамін чого?

– Скажіть ви.

–  Це все ваш навколополітичний інсайд з обговорення кимось мого дещо демонізованого образу. Я все роблю публічно. Маю розкіш бути собою, на відміну від всіх тих, хто подаються, позиваються чи без спроможності відповідати критеріям отримують ті чи інші посади за проведеними “конкурсами”. Можу собі дозволити кепкувати над недолугістю того, хто виграв конкурс.

– Труби.

– Інструмента – як за прізвищем, так і за світоглядною функцією.

– Про вас якраз кажуть, що ви тому і не отримали цю посаду, бо не були б чиїмсь інструментом.

– Я інструмент права, як би це патетично не звучало. Є речі табуйовані для любої притомної людини як от рабство чи здача себе в оренду довічно. Тому дорожу честю своєї фамілії і власним професіоналізмом, який для чужих є табу.

– Ви хочете сказати, що в нашій державі табуйований професіоналізм?

–   Ні, в нашій державі справжніх професіоналів залишилося мало. Вони є у надлишку лише в сегменті майбутніх суб’єктів антикорупційного суду. Там у цій корупційній царині “високі професіонали”. Я це хоч із сумом, але категорично стверджую. Але це “високі професіонали” доміно і шашок, не шахів. Професіоналізм паразитів на добробуті народу, який через це з великим скепсисом а подекуди з ненавистю відноситься до всіх державних інституцій. А тому – скільки б ми не волали про щастя народу – а я маю відношення до влади теж – це має таке відношення до щастя як свиня до неба.

– Вам в очі казали, що ви не будете керівником ДБР.

– Ну так – оголосили результати конкурсу, за якими з усього складу лише двоє проголосували за мене. Не підійшов за “критеріями” на думку “незалежних” високих професіоналів з конкурсної комісії.

– А неофіційно?

– Я не веду політичних перемовин, бо не є політичною фігурою. Диспозицію політичного колгоспу я добре знав і добре розумів.

–  Тобто ви пішли ва-банк?

–  Я завжди іду ва-банк, коли впевнений у своїй правоті і спроможності. Відсутність результату щодо ДБР – це лише Боже провидіння, яке підказує, що певно на той час мені це не було потрібне. Маю функцію, яку досконало виконую на своїй посаді в міру своїх сил і можливостей.

–  І в чому зараз ваша функція?

–  У тому, щоб путами права і закону зв’язати страшні речі, які породила війна.

– А якщо без філософських і ліричних сентенцій, а на прикладах, то чим ви зараз займаєтесь?

–  Функцію прокурорського нагляду ніхто не відміняв.

–  Тільки нагляду, бо слідства у вас більше немає.

–  В державі є інші нові органи слідства. Навіть є один орган досі практично ненароджений.

–  А хто веде слідство зараз у тих справах, які колись відносились до вашого відомства – МВС, СБУ?

– Внаслідок вже піврічного продування труби перед початком гри тепер так – хто зареєстрував, той і розслідує. Ходити з простягнутою рукою і просити реєструвати злочини я нікого не буду! Водночас спостерігаю іншу тенденцію – самі смердючі справи, які на слуху у всієї держави, не кажучи вже про дезертирів, ДТП, нестатутні стосунки, вбитих і воскреслих журналістів, підривів – над всім цим здійснює процесуальне керівництво військова прокуратура.

Чому так? За листами, клопотаннями до Генпрокурора керівників органів, які ведуть розслідування. Чому? Бо лише ми біжимо вперед, і ніколи не назад. Від військової прокуратури немає витоку інформації. Ми робимо все за законом і гіпершвидко. Так завше є в житті – коли треба тушити пожежу, то всі шукають відра і воду. Так от – ми у критичних моментах такий собі державний універсальний пожежник, незважаючи на те, чи це наша підслідність, чи ні. Бо в державі більше майже не залишилося дієздатних та “непротікаючих” прокурорських підрозділів.

–  Але при цьому вас звинувачують у тому, що для того, щоб зберегти своє відомство, ви заблокували конкурс на інші посади в БР і заборонили підлеглим подаватися на конкурс до ДБР.

– О, знову я демон або майже головний негативний персонаж Гаррі Поттера, про якого кажуть, “той що його імені не можна назвати”. Так і я – ще не встиг розродитися першим звуком інструмент, як Матіос уже щось заблокував. Таке можуть говорити лише мало освічені та необізнані з правом інструменти чужої волі. То виходить, що я розумніший ніж вся система комітету з нацбезпеки з усіма витікаючими наслідками не дуже вдалого ручного керівництва.

Читати далі…→

Про СЕНСИ і СМИСЛИ

Так. Я маю досвід. Подекуди, на погляд тих, чи інших непоінформованих, – заздрісно успішний:

  • «совіцьке» село, на страху пронизане комуністичною пропагандою;
  • у 14-річному віці від батьків вчитись життя в обласному центрі;
  • 2 роки армії на зламі СРСР; -напівголодні 90-ті;
  • дико динамічний (аж до розриву країни) початок 2000-них, коли у прокуратуру надовго рекрутували “піскунівських”, що на практиці не цуралися і привнесли у ПРАВО слово “хабар”;
  • «демократичні» аж до державного хаосу взаємопоборення 2005-2009;
  • чотири роки державного (винятково українського) культурного занепаду і тотального “кримінального шансону” недобутої каденції “легітимного” Януковича;
  • СЕНС і СМИСЛ сплаченої кров’ю ГІДНОСТІ початку 2014… – а далі кров: ВЕЛИКА людська українська КРОВ 2014-2018 за законами МИРНОГО ЧАСУ(!!!);
  • війна, що стала ВІЙНОЮ без назви і без дати навіть приблизного її закінчення.

Як жити з цим притомній більшості тих, хто думає і відчуває так, як я?! Почасти мій досвід життя – це болючі синці і частково загоєні травми трОщення. Але вже суцільна для всіх ТРОЩА навіть найпростіших людських СЕНСІВ і СМИСЛІВ триває. І це не просто КРАХ окремо взятого життя, а моє щире і болісне НЕрозуміння подальшого руху ДЕРЖАВИ і КРАЇНИ, де я народженим, як умію, живу та люблю.

Після таких разючо різних 80х-90х-кінця і початку 2000х – на обрії уже видніються мої життєві 50. Запитую себе – а що у перспективі? Пошматована країна, що навіть із зовні нав’язаними кейсами ніяк не знайде спромоги на свою тверду Державу? Хаос під назвою реформ, що у мирних ніби містах вистрілами та вибухами щодня шматує страхом чи не кожне людське життя? Що далі? А далі – моє та нашої Держави примарне майбутнє у примітиві броунівського руху набридлих аж до оскомини політиків, що не у змозі продукувати розумні СЕНСИ і СМИСЛИ життя, скільки би вони не вживали слова “новий” і «реформи».

Перефразую вічне – “Знання примножують смутки, глибокі знання- їх глибину”. Соціальні ліфти ( як у будинках під обслуговуванням ЖРЕПівськими швондєрами) – недієздатні та реально засрані: нещирістю, злістю, скепсисом та зневагою до абсолютно всіх державних інституцій. То де мені – мало не до блювотиння обізнаному у теперішніх реаліях України, а на думку інших – заздрісно успішному-, посеред оцього всього шукати нові СЕНСИ і СМИСЛИ? Може, ВИ знаєте? Я знаю…. Але чи це комусь потрібно?! Нерідко жорстока і жорстка правда, озвучувана мною, доводить до люті і тих, хто РОЗУМІЄ, і тих, хто живе за принципом «аби не гірше». І ось я питаю: ми, ми всі, сущі саме в такій Україні, якою вона є тепер, ГОТОВІ СЛУХАТИ І ЧУТИ ПРАВДУ? Чи тільки “абиякосьбуде” чекатимем на преференції від тих, хто раз по раз десятки років бреше нам і бреше? І бреше лиш тому, що ми найбільш “притомні” і сприйнятні до брехні, а не до ПРАВДИ під своїми іменами.

Джерело УНН